За місяць до народження нашої наймолодшої дитини ми дізналися, що в моєї дружини Алісії злоякісна пухлина, лікування якої потрібно буде розпочати якомога швидше після пологів.

Лікарі дали Алісії місяць, щоб відновити сили після народження нашої донечки Малі’е, а потім їй одразу мали зробити операцію на шиї, щоб видалити злоякісні тканини. Після цього вона розпочала курс променевої терапії.

На той момент я вже два роки служив єпископом. Я чомусь думав, що Господь захистить мене від таких серйозних випробувань, поки я служу, тому певний час відчував гнів і розчарування. Але молитва, вивчення Писань і розмови з близькими друзями допомогли мені зрозуміти, що служіння не звільняє нас від випробувань.

Озираючись назад, я вірю, що моє покликання принесло в наше життя дуже багато чудес.

Після народження Малі’е безліч людей простягнули руку допомоги нашій сім’ї. Вони справді були земними ангелами.

Але зрештою турбота про наш дім і сім’ю залишалася моєю відповідальністю. Між роботою і моїм покликанням я доглядав за новонародженою дитиною, яку мати через променеву терапію не могла годувати грудьми чи навіть тримати на руках, піклувався про двох інших наших маленьких дітей, прибирав ванні кімнати, прав одяг, готував для дружини спеціальні страви відповідно до її лікувальної дієти та їжу для решти сім’ї.

Часто я лягав спати о першій годині ночі, а вже о п’ятій ранку вставав. Так тривало приблизно чотири місяці.

Одного теплого сонячного суботнього ранку я працював у дворі. Двоє старших дітей гралися надворі, а Малі’е була в мене за спиною в дитячій переносці. Алісія лежала в ліжку й відновлювалася після чергового курсу променевої терапії.

Підмітаючи доріжку перед будинком, я подивився на прекрасне блакитне небо й почув милі голоси дітей, які гралися та сміялися. І раптом усвідомив: хоча весь цей час я жив у виснажливому ритмі, у мене було напрочуд багато сил.

Я був далеко не таким виснаженим, яким мав би бути.

І на роботі, і в приході все йшло добре.

Раптом я помітив, що, попри всі вимоги мого життя й невизначеність щодо здоров’я дружини, мене наповнювали спокій і глибоке відчуття радості.

«Як це можливо?!» — подумав я.

І майже одразу відповідь прийшла мені на думку через слова з Писань:

«Через твою віру в Христа, про Якого ти ніколи раніше не чув і Якого не бачив; … тож іди, твоя віра зцілила тебе» (Енош 1:8).

Того дня я відчув один із плодів Спокути Ісуса Христа: Він справді може дати нам силу, надію та мир тоді, коли, зважаючи на наші обставини, за всією логікою ми не мали б цього відчувати.

Спаситель був поруч зі мною, допомагаючи мені пройти через цей день і підтримуючи мене зсередини.

Я знаю, що слова Президента Рассела М. Нельсона істинні: наша віра в Спасителя допоможе зрушити «гори страждань у нашому житті» й допоможе нам «перетворити випробування на незрівнянне зростання та можливості».

Примітка редактора: ця стаття вперше була опублікована у вереснево-жовтневому номері журналу LDS Living.