З якоїсь причини ви відійшли від віри. Перестали ходити до церкви, а можливо, навіть втратили віру. Але після певного часу життя осторонь від неї щось змінюється. Раптом ви відчуваєте бажання повернутися до церкви.

Здавалося б, найпростіше — просто зайти, сісти й поводитися так, ніби нічого не сталося. Але кожен, хто хоча б раз сидів у машині на церковній парковці, тримаючи руки на кермі й намагаючись наважитися вийти, знає: сказати це набагато легше, ніж зробити.

Щоб повернутися, спершу потрібно внутрішньо утвердитися у своєму рішенні. Якщо вас і далі мучать сумніви щодо того, чи взагалі вам там місце, вони лише змусять вас вагатися біля дверей. Але коли рішення вже ухвалене, важливо зрозуміти головне: ви повертаєтеся, щоб зустрітися зі Спасителем.

Коли ми відходимо від Церкви, то часто потрапляємо в пастку думки, ніби перед поверненням мусимо спочатку все виправити у своєму житті. Ми хвилюємося через незручні запитання в церковному коридорі, думаємо, чи «готові» приймати причастя, або чи не позбавляють нас наші сумніви права просто сидіти серед інших членів Церкви.

Але духовне повернення більше схоже на ліки, які отримує той, хто хоче зцілитися.

Блудний син

Коли я писав це, то не міг не згадати притчу про блудного сина. Він попросив свою частку спадщини, пішов з дому й розтратив усе, живучи нерозважливо. Коли гроші закінчилися, а життя стало нестерпним, він усвідомив свою помилку.

Але його повернення почалося не з величної промови й не з обіцянки, що він уже виправив своє життя. Воно почалося з простого усвідомлення: він просто хотів повернутися додому.

Коли він нарешті подолав довгий шлях назад, його батько не стояв біля воріт зі списком вимог чи повчальною промовою. Він побіг йому назустріч із розпростертими обіймами.

Якщо повернення до церкви здається вам надто важким, згадайте, що в цій історії ви — той блудний син. Спаситель чекає на вас із такими самими розпростертими обіймами.

Перший крок назад полягає не в тому, щоб спочатку виправити все, що було зруйновано за час вашої відсутності. Потрібно згадати, що дім вашого Небесного Батька — це місце, куди можна повернутися.

Ви можете прийти зраненими й розбитими, так само як повернувся блудний син.

Якщо ви готуєтеся зробити цей крок назад, ось кілька порад, які допоможуть пройти через духовні й практичні труднощі повернення до церкви.

1. Перенесіть увагу з церковної культури на Христа

Коли люди відходять від Церкви, це рідко відбувається тому, що їм не подобається добро. Часто причиною стають труднощі, пов’язані з церковною культурою, образа через вчинки інших людей, питання щодо історії Церкви або звичайне емоційне виснаження.

Один із ключів до повернення — навчитися відокремлювати культуру конкретного приходу від Євангелії Ісуса Христа.

Пам’ятайте: думки інших людей не є головним. Ви приходите, щоб бути біля ніг Спасителя.

Коли переступаєте поріг каплиці, пам’ятайте, що повертаєтеся до свого Небесного Батька. Для Нього важливіше не те, в якому стані ви прийшли, а те, що ви вирішили прийти.

Подібно до батька з притчі про блудного сина, Він бачить, як ви повертаєтеся — можливо, втомлені й виснажені життям, — і радіє тому, що ви знову вдома.

2. Коли ваше тіло каже «ні»

Для багатьох людей відхід від церкви був пов’язаний із особистою образою або навіть відчуттям зради. Якщо це частина вашої історії, може статися так, що навіть ваше тіло наче відмовлятиметься повертатися.

На парковці у вас може пришвидшитися серцебиття, у фоє — з’явитися стискання в грудях, а сама думка про те, щоб зайти всередину, іноді може викликати навіть панічну атаку.

Важливо розуміти: така фізична реакція сама по собі не означає нестачі віри й не обов’язково є знаком того, що Дух говорить вам триматися подалі.

Після болісного досвіду певні місця або ситуації можуть викликати сильну фізичну тривогу. Нервова система здатна реагувати на них як на нагадування про попередню небезпеку чи біль.

Тому інколи людина може щиро хотіти повернутися, але водночас відчувати сильний внутрішній опір.

Як долати фізичну тривогу й тригери

Якщо ваше тіло опирається вашому бажанню повернутися, поставтеся до себе з терпінням і спробуйте кілька простих кроків без зайвого тиску.

• Поступове наближення. Один із підходів, що використовується в когнітивно-поведінковій терапії, полягає в поступовому контакті з тим, що викликає страх. Так мозок поступово вчиться, що середовище може бути безпечним. Наприклад, якось у спокійний день, скажімо у вівторок по обіді, приїдьте на церковну парковку. Посидьте кілька хвилин у машині, спокійно подихайте й поїдьте. Наступного разу можна спробувати зайти до будівлі, коли там майже нікого немає.
• Домовтеся з єпископом. Заздалегідь зв’яжіться зі своїм єпископом і разом продумайте варіант, за якого вам буде комфортніше. Можливо, ви захочете сісти ближче до виходу, прийти саме тоді, коли починається вступний гімн, або дозволити собі вийти на вулицю в будь-який момент, якщо відчуєте, що вам стало надто важко.
• Розгляньте професійну підтримку. Якщо минулий досвід у церкві залишив глибокі емоційні рани, робота з кваліфікованим психологом або психотерапевтом може допомогти опрацювати цей біль і поступово повернути відчуття безпеки.

3. Дозвольте собі просто «мати бажання повірити»

Одним із найважчих тягарів для тих, хто повертається, є думка, що вони мусять прийти до церкви вже з бездоганним свідченням.

Але Ісус навчав, що достатньо навіть віри розміром із гірчичне зерно.

В Алма 32 нас запрошують проявити хоча б найменшу віру — навіть якщо все, на що ми зараз здатні, це лише мати бажання повірити.

Вам не потрібне свідчення, здатне пересувати гори, щоб прийти на причасні збори.

Якщо сьогодні у вас є лише тиха надія на те, що в цій кімнаті ви зможете знайти мир, — цього вже достатньо.

Так ви даєте Богові місце у своєму житті, щоб Він допоміг вам побудувати нове, перевірене власним досвідом і щире свідчення.

4. По-новому подивіться на фоє та причастя

Практичні моменти повернення можуть викликати сильне хвилювання. Якщо заздалегідь підготуватися до них духовно, вони вже не здаватимуться такими страшними.

• Запитання в коридорі. Доброзичливі члени приходу майже напевно скажуть: «Ми за вами скучили!» або «Де ви були?» Ви не зобов’язані нікому детально пояснювати свою духовну кризу чи звітувати про те, що відбувалося з вами весь цей час.Можна просто відповісти: «Мені потрібен був певний час, щоб розібратися з тим, що відбувалося в моєму житті, але сьогодні мені дуже добре знову бути тут».Це допоможе встановити здорову межу, не закриваючись водночас від спілкування.
• Причастя. Причастя — це не іспит і не свідоцтво про вашу досконалість. Це можливість отримати милість і знову звернутися до Спасителя.Незалежно від того, чи відчуєте ви, що готові прийняти причастя, чи цього разу вирішите його не приймати, нехай ця мить залишиться тихою й особистою розмовою між вами та Богом.

5. Повертайтеся поступово

Повернутися до церкви часто набагато складніше, ніж це може звучати. Особливо якщо вас не було дуже довго.

Спочатку все може відчуватися інакше — і це нормально.

Будьте терплячими до себе.

Те, що ви повертаєтеся зі шрамами або складним минулим, не робить вас менш цінним членом Божої отари. Ваш шлях просто був іншим.

Не вимагайте від себе одразу повернутися до всього, що ви робили раніше. Не обов’язково в першу ж неділю залишатися на всі збори, розмовляти з усіма знайомими або поводитися так, ніби перерви ніколи не було.

Можливо, ваш перший крок — це лише зайти.

Другий — сісти.

Третій — залишитися на причасні збори.

А потім повернутися ще раз наступного тижня.

Робіть по одному кроку за раз і дозвольте своєму поверненню відбуватися у вашому темпі.

Особливо мене зворушує історія Томаса Б. Марша, першого Президента Кворуму Дванадцятьох Апостолів.

Через особисті образи, гордість і суперечки, яким він дозволив накопичуватися, у 1838 році Марш відійшов від Церкви й був відлучений.

Майже через дев’ятнадцять років, уже смиренний і фізично ослаблений, Томас вирушив до Солт-Лейк-Сіті з простим бажанням — примиритися зі Святими.

Виступаючи перед зібранням, він визнав, що через неправильний стан серця втратив Духа. Він не просив знову зробити його Апостолом.

Він хотів лише повернутися й знову бути членом Церкви.

І його з любов’ю прийняли назад як повноправного члена серед Святих.

Час, проведений далеко від Церкви, може здаватися відхиленням від шляху. Але після повернення ваше свідчення може стати значно сильнішим, тому що тепер воно будується не лише на звичці чи минулому досвіді, а й на свідомому рішенні знову шукати Спасителя.

І саме таку Євангелію я люблю.

Повернення до Церкви не обов’язково починається з упевненості.

Іноді воно починається просто з бажання знову відчинити двері.

Джерело: https://addfaith.org/