Зазвичай ми думаємо про мир як про іменник, як про щось, що ми маємо, або як про стан буття, в якому ми вільні від внутрішнього чи зовнішнього конфлікту. Але якщо ми простежимо походження слова «мир» (англ. peace) так далеко, як дозволяє етимологія, ми дійдемо до праіндоєвропейського кореня *pag-, що означає «скріплювати або зв’язувати».

Це означає, що у своїй основі мир — це насправді дієслово, а не іменник.

Це збігається з тим, чого навчає Ісая, коли каже: «І ділом правдивості мир буде, а плодом правдивості спокій й безпека навіки» (Ісая 32:17, курсив додано). Мені подобається розмежування того, що мир — це не те саме, що спокійна впевненість; натомість мир — це діло праведності, яке ми повинні виконувати: зв’язування, скріплення, сплетіння наших сердець із Богом і одне з одним — щоб досягти тієї спокійної впевненості, якої ми прагнемо.

Коли Господь наводить порівняння для миру, Він не каже, що ми можемо мати мир, мов ідеально тихе озеро з гладкою поверхнею без жодних брижів. Він каже, що ми можемо мати мир, або спокій, як річка (Ісая 48:18). Хоча джерело сили річки, джерело, з якого вона черпає свою міць, є постійним і незмінним, сама річка постійно перебуває в русі. Це активна водойма, що рухається світом, впливаючи на все, до чого торкається.

Отже, хоча мир і є іменником, ми не повинні думати про нього виключно як про щось, що ми маємо, а як про те, що ми робимо. Зрештою, коли Христос навчав заповідей блаженства, Він не сказав: «Блаженні ті, хто має мир». Він сказав: «Блаженні миротворці» (Від Матвія 5:9).

Творення миру потребує практики

Щойно ми приймаємо, що «творення миру вимагає дій», як навчав старійшина Стівенсон, розуміння того, з чого почати, може здатися непосильним завданням. На щастя, старійшина Стівенсон дав нам план дій і для цього: «Ми починаємо з найбазовішого місця — у наших серцях. Потім у наших домівках та сім’ях. Якщо ми будемо практикуватися там, миротворчість зможе поширитися на наші вулиці й поселення».

Мені подобається, що він згадав про практику, тому що творення миру — це не одноразова дія. Це безперервний, схожий на річку процес багаторазового вибору на користь миру. Цей вибір може виглядати як примноження нашої смиренності через запитання: «Чи не я то, о Господи?» (Від Матвія 26:22); коли ми припускаємо найкраще про людину та її наміри, а не найгірше; або коли ми видаляємо коментар в інтернеті замість того, щоб натиснути кнопку «відправити», тому що, незважаючи на будь-які факти чи його обґрунтованість, ми знаємо, що він не побудує міст.

Серця можна сплести знову

Коли ми намагаємося вибирати дії миру, які пов’язують нас одне з одним, може здаватися, що деякі стосунки зруйновані безповоротно, що немає жодної надії зв’язати наші серця так, як того вимагає мир, або, як сказав Алма-старший, мати «свої серця скріпленими в єдності і в любові один до одного» (Мосія 18:21). Але з в’язанням ситуація така: якщо щось розпускається, пряжа все ще залишається придатною. Це потребуватиме зусиль, але ви можете сплести пряжу знову.

Можливо, з неї не вийде зв’язати ту саму річ, що була раніше — напевно, цим конкретним стосункам більше підійде форма шарфа, ніж светра, яким вони колись були. Але якщо ви сприйматимете стосунки не як розбиті, а просто як розпущені, тоді нове сплетіння ваших сердець у єдності та любові почне здаватися можливим.

Якщо вам важко відчувати любов або милосердя до будь-кого з будь-якої причини, найкраще почати, прислухавшись до поради Мормона: «Отже, мої улюблені брати, моліться Батькові з усією енергією серця, щоб вас було сповнено цією любов’ю» (Мороній 7:48). Коли ми молимося Батькові і просимо Його допомогти нам побачити Його дитину так, як бачить Він, Він обов’язково сповнить нас милосердям до неї, тому що Він «наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну стіну ворожнечі» (До Ефесян 2:14).

Джерело: ldsliving.com