Коли мій батько помер, моя мама, Епіфанія Баррізо, впала в глибоку депресію. Вона плакала щодня. Ми з моїми братами й сестрами намагалися їй допомогти. Ми водили її робити манікюр і зачіску, запрошували поїсти десь поза домом, але коли вона поверталася додому, вона знову плакала. Вона не могла нормально жити й діяти.

У той час моя сестра Вілма працювала медсестрою в лікарні в місті Давао, Філіппіни. Одного дня вона повернулася з роботи й сказала: «Мамо, у мене є для тебе дещо». Моя мама подумала, що це буде їжа або якась дрібниця, але це була дитина. Вілма сказала: «Мамо, ця дитина поживе з нами тиждень, бо соціальним службам поки що немає куди її влаштувати».

Моя мама повністю присвятила себе турботі про цю маленьку дівчинку. Коли вона почала дивитися за межі власного болю, піклуючись про дитину, вона знову ожила. Її депресія зникала, коли вона дбала про ще одну Божу дитину — немовля, якому був потрібен хтось поруч. Для мене було дивовижно бачити, як моя мама прокидається від своєї депресії й знову стає схожою на себе.

Ще до завершення того тижня ми всиновили цю дитину, і вона стала нашою сестрою — Гані, десятою дитиною в сім’ї. До сьогодні моя мама й Гані дуже близькі, і я дуже вдячна, що вона стала частиною нашої родини. Це як сказала моя мама: Гані — дитина наших сердець, навіть якщо вона не наша по крові.

Примітка редактора: Ця стаття вперше з’явилася в травнево-червневому випуску журналу LDS Living Magazine.

Джерело: ldsliving.com