Я люблю заходити до храму, прямувати туди й бачити інших жінок, які саме цього дня й цієї години вирішили на якийсь час залишити світські турботи та служити в Домі Господа. Але для мене в цьому є щось більше.

Концепція «сестринського зміцнення»

Нещодавно ми з чоловіком демонтували душову кабіну, яка протікала, і виявили, що дерев’яні конструкції під нею прогнили й почали руйнуватися. Окрім жаху від думки про те, що весь цей час ховалося за нашими стінами, я ще й не могла зрозуміти, як наш майстер збирається все це виправити. Здавалося, неможливо замінити всі пошкоджені дошки, не розібравши саму стіну.

Через кілька днів я помітила, що деякі пошкоджені дошки замінили, але не всі. Я запитала майстра про це, і він пояснив мені принцип, який у будівництві англійською називають sistering: пошкоджену дошку зміцнюють, прикріплюючи до неї нову, міцну дошку.

Він показав мені, як до слабкої старої деревини прикріпили свіжі, міцні дошки. Завдяки цьому пошкоджена конструкція стає сильнішою і може витримувати більше, ніж могла б сама.

Саме так я почуваюся в храмовій кімнаті для переодягання.

Іноді я приходжу туди, відчуваючи слабкість, а іноді — силу. Кожна жінка, яку я зустрічаю, перебуває на своєму життєвому етапі, долає власні труднощі та шукає відповіді на свої запитання.

Але в храмовій кімнаті для переодягання ми немов з’єднуємося одна з одною, зміцнюючи одна одну, коли збираємо наших сестер по обидва боки завіси.

У цій кімнаті інші підтримували мене, коли я ридала через важке випробування. Незнайома жінка допомогла мені, коли раптом зламалася блискавка на моїй білій сукні. А я сама могла стати опорою для сестри, яка вперше за багато років повернулася до храму.

Що змінюється в кімнаті для переодягання

У кожної з нас бувають дні, коли здається, що наша праця не має значення, що наш внесок не потрібен або що ніхто нас не потребує.

Але в храмовій кімнаті для переодягання все це змінюється.

Ми залишаємо світські турботи поза стінами храму й разом працюємо для Бога.

«О, як же ми потребуємо одна одної»,¹ — якось сказала сестра Марджорі П. Хінклі.

Коли я заходжу до храмової кімнати для переодягання, то відчуваю себе частиною великого війська жінок.

Жодна з нас не схожа на іншу, але ми — сестри.

Жодна з нас не самотня, бо ми разом виконуємо доручення Господа.

І жодній із нас не потрібно боятися, бо серед нас є ангели.

У храмовій кімнаті для переодягання.

Джерело: ldsliving.com

1. Glimpses into the Life and Heart of Marjorie Pay Hinckley, ed. Virginia H. Pearce (Deseret Book, 1999), 254–55.

The post Несподівана сила в храмовій кімнаті для переодягання appeared first on MoreFaith.org.ua.

У вченнях Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів принцип прощення є одним із центральних у євангелії. Нас навчають божественного принципу, відкритого в Писаннях: «Від вас вимагається прощати всім людям» (Учення і Завіти 64:10).

Але іноді культурні уявлення та неправильне розуміння змішуються з євангельськими принципами, створюючи певні «міфи», які лише додають людині зайвого почуття провини та важкого тягаря.

Один із найпоширеніших міфів полягає в тому, що пробачити людину автоматично означає повністю відновити довіру до неї та знову впустити її у своє найближче коло.

Що насправді означає прощати свого ворога?

Заповідь любити наших ворогів чітко проголошена в Євангелії Ісуса Христа. Але що така любов насправді означає в повсякденному житті?

• Бажати їм добра. Любити ворога означає щиро бажати, щоб ця людина прийшла до покаяння, знайшла мир і справжнє щастя. Це означає звільнити власне серце від ненависті, гіркоти та бажання помсти.
• Захищати власне благополуччя. Любов до людини ніколи не вимагає від вас наражати себе на небезпеку, жорстоке поводження чи маніпуляції.

Як навчав Президент Рассел М. Нельсон у своїх посланнях про прощення: «Прощати інших не означає виправдовувати гріховну чи злочинну поведінку. І це, безумовно, не означає залишатися в ситуації насильства».

Існує велика різниця між примиренням і самозахистом:

• Якщо конфлікт стався з близькою людиною, наприклад із подружжям, і є щире покаяння та справжні зміни, прощення може вести до поступового відновлення довіри та близьких стосунків.
• Але якщо людина, яка завдала вам болю, і далі становить фізичну, емоційну або духовну небезпеку, прощення не вимагає обіймати її чи знову впускати у свій особистий простір. У деяких ситуаціях це може бути просто небезпечно.

Полегшення, яке приносить істина: реальний приклад прощення

Ось історія, яка показує, наскільки сильно неправильне розуміння прощення може впливати на духовне життя людини.

Одна сестра дуже хотіла піти до храму, але почувалася недостойною. Причиною було те, що вона не могла змусити себе знову запросити до свого дому людину, яка завдала їй серйозної шкоди.

Вона була переконана: якщо не здатна знову повністю й беззастережно довіряти цій людині, значить, вона її насправді не пробачила.

Коли ж вона зрозуміла, що прощення не вимагає ставити під загрозу безпеку свого дому чи сім’ї, вона відчула величезне полегшення.

Вона зрозуміла, що може відпустити образу, не впускаючи небезпеку у свій дім. Із цим новим відчуттям миру вона впевнено пішла на співбесіду для отримання храмової рекомендації.

Особисті межі та прощення

Заповідь прощати дана для того, щоб зцілювати нашу душу й залишати суд там, де йому належить бути, — у руках Господа: «нехай Бог судить між мною і тобою» (Учення і Завіти 64:11).

Ця заповідь ніколи не означала, що ми повинні руйнувати необхідні межі, які нас захищають.

1. Дистанція може сприяти зціленню. У багатьох ситуаціях наймудрішим і найздоровішим рішенням буде пробачити людину у своєму серці, водночас зберігаючи безпечну дистанцію — іноді дуже значну — від того, хто завдав вам болю.
2. Керівництво Духа. Зрозуміти, коли варто намагатися відновити стосунки, а коли краще зберігати дистанцію, допомагають щира молитва, вивчення священних писань та особисте одкровення через Святого Духа.
3. Небесний Батько піклується про вас. Ваш Небесний Батько глибоко піклується про вашу безпеку та емоційне благополуччя. Коли ви приймаєте мудрі рішення, щоб захистити себе та своїх близьких, водночас звільняючи серце від ненависті, ви можете довіряти Його керівництву.

Рекомендований євангельський ресурс

Якщо ви хочете глибше дізнатися про те, чого Церква навчає щодо прощення, зцілення та ролі Спокути Ісуса Христа, перегляньте офіційну статтю «Прощення» у розділі «Євангельські теми».

Прощення наших ворогів звільняє нас від важкого тягаря образи, але воно не вимагає відмовлятися від здорового глузду чи мудрості.

Ви можете любити людину, бажати їй добра і щиро пробачити її — водночас залишаючись на тій безпечній відстані, яку Дух підказує вам зберігати.

Джерело: addfaith.org

The post Міфи й правда: що означає прощати свого ворога? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Трансляцію заплановано на 1 вересня 2026 року о 10:30 MDT (19:30 того ж дня за київським часом) і її можна буде переглянути на офіційних каналах Newsroom у YouTube, Instagram та Facebook.

Чого очікувати від прямої трансляції

На заході для ЗМІ буде детально описано, як проходитиме святкування Солт-Лейкського храму, яке триватиме з 5 квітня по 1 жовтня 2027 року, і буде запрошено відвідувачів з усього світу відвідати відреставрований храм особисто або через віртуальні онлайн-програми. Протягом шести місяців святкування на Храмовій площі також проходитимуть виставки, презентації та інші заходи, відкриті для публіки.

Додаткову інформацію про подію та саме святкування можна знайти на сайті TempleSquare.org.

Бронювання квитків відкривається того ж дня.

Також 1 вересня, невдовзі після прямої трансляції, відкривається бронювання квитків для публічного відвідування відреставрованого храму. Одна людина може забронювати до 6 квитків через вебсайт TempleSquare.org або застосунок Temple Square, доступний для Apple та Android.

Святкування присвячення храму в Солт-Лейк-Сіті ознаменує повторне відкриття головного храму Церкви та запросить мільйони відвідувачів побачити відремонтовану будівлю та дізнатися більше про призначення храмів. Як доми Господа, храми є найсвященнішими місцями поклоніння для святих останніх днів, на відміну від каплиць, які використовуються для недільних зборів, де члени Церкви укладають завіти з Богом та беруть участь в обрядах, що наближають їх до Ісуса Христа та їхніх сімей.

Джерело: Church Newsroom

The post Церква транслюватиме подробиці святкування відкриття храму в Солт-Лейк-Сіті 1 вересня 2026 року appeared first on MoreFaith.org.ua.

Коли їй було 11 років, її сім’я переїхала до Сент-Джорджа. Там неприйняття з боку інших дітей у Церкві сильно вплинуло на її самооцінку. У 13 років вона пережила насильство і багато років мовчала про те, що сталося.

У 16 років вона вперше спробувала героїн. Те, що почалося тоді, зрештою перетворилося майже на десятиліття, позначене залежністю, в’язницею, аб’юзивними стосунками та періодами, коли їй не було де жити.

День, коли вона опинилася в камері

У 2019 році Кіаю заарештували, коли на неї було видано п’ять ордерів на арешт. Один із поліцейських, який брав участь у затриманні, подивився на неї й сказав фразу, яку вона ніколи не забуде:

«Це може бути найкращий день у твоєму житті».

У той момент у це було важко повірити. Кіая опинилася в ізоляції, страждала від абстинентного синдрому й відчувала, що досягла найнижчої точки свого життя.

Однак, залишившись сама в тій камері, вона раптом почала ловити себе на думках, які її дивували. Вона відчувала, що все ще може стати кращою, що може змінитися і що її життя не обов’язково має закінчитися саме так.

Кіая переконана, що в той момент Бог був поруч із нею.

Потім сталося те, що, як їй багато хто казав, було практично неможливим. Судді, які розглядали її справи, дозволили направити її на реабілітацію. Для неї це було дивом.

Коли Кіая дізналася, що вагітна, вона відчула, що настав час повністю віддати своє життя Ісусу Христу.

Храм став одним із найбільших благословень цього нового етапу її життя. За її словами, саме там вона отримувала відповіді на свої молитви — іноді навіть через людей, які нічого не знали про те, що вона переживала.

Її власна історія також нагадала їй досвід Алми з Книги Мормона. Він відчував себе змученим через свої гріхи, але коли згадав про Ісуса Христа й звернувся до Нього, його біль змінився глибокою радістю.

Кіая почала розуміти, що покаяння не означає вічно карати себе за все, що вона зробила. Ісус Христос уже заплатив ціну. Те, чого Він хотів від неї, — щоб вона знову наблизилася до Нього.

Сьогодні Кіая вільна від залежності й не хоче, щоб її минуле визначало, ким вона є тепер. Навіть найважчі періоди її життя набули для неї іншого значення, адже зрештою вони привели її назад до Бога.

Тому після всього пережитого вона хоче нагадати тим, хто відчуває, що зайшов надто далеко: повернутися все ще можна.

«Ти ніколи не заходиш надто далеко, щоб повернутися».

Джерело: masfe.org

The post Як Бог торкнувся мого серця, коли я була у в’язниці appeared first on MoreFaith.org.ua.

Щоб пояснити цю думку, старійшина Керон зворушливо переказав історію Марії та Марти з Нового Завіту.

«Зазвичай цю історію розповідають так: Марта була поглинута мирськими справами, тоді як Марія приділяла увагу Спасителю — святе протиставляється світському. Ісус хвалить ту, яка обрала святе. Але все було не зовсім так, — каже старійшина Керон. — Марта також була зайнята священним служінням — служінням любові Месії, Якого вона запросила до свого дому».

В Євангелії від Луки, розділ 10 ми читаємо, що Марта «служила». Старійшина Керон пояснює, що грецьке слово, яке стоїть за поняттям «служити», — diakonia, і саме це слово в Новому Завіті означає служіння іншим.

«Отже, Лука не говорить, що Марта відволіклася від служіння через мирські справи. Він говорить, що її служіння розриває її на частини — і, можливо, вам знайоме це відчуття», — каже старійшина Керон.

Далі він звертає увагу ще на дві важливі деталі грецького тексту.

По-перше, в Євангелії від Луки (10:40) ми читаємо, що Марта була «заклопотана великим служінням». Слово, перекладене як «заклопотана», грецькою — perispao, що означає «тягнути в різні боки».

«Це не те, що Марта сама робить, — каже старійшина Керон. — Це те, що відбувається з нею».

По-друге, в Євангелії від Луки (10:41) Спаситель каже, що Марта «турбується». Корінь слова, перекладеного як «турбуватися», означає метушню, хвилювання або внутрішній безлад.

«Вона не просто зайнята багатьма справами. Усередині неї — сум’яття. Але все це вона робить заради Нього, — каже старійшина Керон. — Це історія про працьовиту ученицю».

Що ця історія означає для Святих останніх днів

Старійшина Керон каже, що розповідь про Марію та Марту покликана навчити нас того, як насправді виглядає любов до Бога.

«Запитайте себе, як виглядає любов до Бога всім серцем, могутністю, розумом і силою, і, думаю, багато хто з нас уявить себе за якоюсь справою: ми служимо, будуємо, навчаємо, організовуємо, засукавши рукави. Слова „могутність“ і „сила“ зовсім не звучать як відпочинок. Але Лука показує нам Марію як приклад того, що означає любити Бога: жінка сидить на підлозі й слухає», — каже він.

Після годин служіння Марта запитує:

«Господи, чи Тобі байдуже?»

(Євангеліє від Луки 10:40)

«У результаті вона починає сумніватися, чи Він її любить. Саме це трапляється, коли наше служіння починає конкурувати з нашим спілкуванням із Ним. Один зі способів подивитися на цю історію — Марта робить дуже багато для Ісуса, але недостатньо перебуває з Ним», — навчає старійшина Керон.

Апостол використовує протиставлення Марії та Марти, щоб навчити важливого принципу: так, нам потрібно служити, діяти й допомагати, «але робімо це після того, як знайдемо час сісти й зосередитися на словах Спасителя».

Далі апостол продовжує:

«Ми хочемо бути учнями, які роблять одне, що потрібне: сидять і слухають Ісуса. Пізнаючи Його, ми ясніше й вибірковіше бачитимемо, що Він хоче, аби ми робили і ким ставали.

А коли справа доходить до того, що нам робити і ким ставати, якщо ми знайшли час, створили простір і достатньо сповільнилися, щоб почути Спасителя, тоді наші дії та наше становлення будуть набагато менш метушливими й значно більше сповненими Його миру».

Повну духовну промову можна послухати на BYUtv.org.

Джерело: ldsliving.com

Схожі статті:

• 5 способів, за допомогою яких Господь допоможе вам пройти через наступне випробування

• Чого навчали пророки щодо тривожності?

The post Відчуваєте, що сил уже не вистачає? Нова промова старійшини Керона може бути саме тим, що вам зараз потрібно. appeared first on MoreFaith.org.ua.

Через сорок днів після Свого воскресіння Ісус Христос зібрався зі Своїми апостолами на Оливній горі. Саме звідти Він вознісся на небо.

Поки учні дивилися вгору, два ангели сказали їм:

«Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!»

— Дії 1:11

А вже в наступному вірші сказано, що учні повернулися до Єрусалима з гори, що зветься Оливною.

Послання було зрозумілим: Ісус Христос повернеться.

Але особливо цікаво те, що задовго до цих подій пророк Захарія описав майбутній день, безпосередньо пов’язаний із тією самою горою.

Пророцтво Захарії про Оливну гору

У 14-му розділі книги Захарії описано день Господа і сказано:

«І стануть ноги Його того дня на Оливній горі».

— Захарія 14:4

Далі в пророцтві сказано, що Оливна гора розділиться навпіл і між її частинами утвориться велика долина.

Картина надзвичайна: Господь стане на Оливній горі, і сама гора зміниться.

І тут виникає разючий зв’язок із розповіддю у книзі Дії.

Ісус вознісся з Оливної гори. Ангели проголосили, що Він повернеться. А Захарія пророкував про день, коли ноги Господа стануть саме на цій горі.

Учення і Завіти додають ще одну важливу деталь

Для святих останніх днів ця тема не обмежується лише біблійним пророцтвом.

В Ученні і Завітах Господь знову говорить про майбутню подію на Оливній горі:

«І тоді поставить Господь Свою ногу на цю гору, і вона розколеться навпіл…»

— Учення і Завіти 45:48

Наступні вірші описують ще більш вражаючу сцену.

Люди запитають Христа про рани на Його руках і ногах. Він відповість, що це рани, якими Його було поранено в домі Його друзів.

Тоді вони зрозуміють, Хто стоїть перед ними.

Отже, для святих останніх днів пророцтво про Оливну гору — це не просто символічний образ. Воно є частиною конкретних одкровень про події, пов’язані з Другим пришестям Ісуса Христа.

А як щодо Золотої брами Єрусалима?

Існує ще одна цікава деталь, яку протягом століть пов’язували з месіанськими пророцтвами.

У 44-му розділі книги Єзекіїля описано східну браму святилища, яка мала залишатися зачиненою:

«Ця брама буде зачинена, не відчиниться, і жодна людина не ввійде нею, бо Господь, Бог Ізраїлів, увійшов нею».

— Єзекіїль 44:2

Цей уривок нерідко пов’язують зі Східною, або Золотою, брамою Єрусалима.

Сьогодні ця брама справді залишається замурованою. Її закрили в османський період у XVI столітті, за часів султана Сулеймана Пишного.

Згодом поширилася легенда, що браму замурували через месіанські пророцтва — нібито для того, щоб перешкодити приходу Месії через цей вхід.

Однак тут важливо бути точними.

Біблія прямо не ототожнює східну браму з пророцтва Єзекіїля із сучасною Золотою брамою Єрусалима. Так само немає достатніх історичних доказів того, що Сулейман наказав замурувати її саме через побоювання, пов’язані з месіанським пророцтвом.

Тому це цікава історична й релігійна традиція, але не доказ того, як саме має здійснитися пророцтво Єзекіїля.

Чи справді Оливна гора може розділитися?

Захарія говорить, що Оливна гора розділиться навпіл і утвориться велика долина.

Єрусалимський регіон розташований поблизу тектонічної системи, пов’язаної з розломом Мертвого моря, а ця територія протягом історії зазнавала землетрусів.

Це робить опис Захарії ще цікавішим.

Але тут важливо не йти далі того, що сказано в Писанні.

Ми можемо говорити про геологічні особливості регіону, але не можемо наперед стверджувати, яким саме фізичним процесом здійсниться це пророцтво.

Писання описує подію. Подробиці її здійснення належать майбутньому.

Що насправді важливо в цьому пророцтві

Якщо поєднати ці уривки, виникає дивовижна картина:

• Ісус Христос після Свого воскресіння був на Оливній горі.
• Звідти Він вознісся на небо.
• Ангели проголосили, що Він повернеться.
• Захарія пророкував про день, коли ноги Господа стануть на Оливній горі.
• Сучасне одкровення в Ученні і Завітах підтверджує цю подію та додає подробиці про те, як люди впізнають воскреслого Христа.

Для святих останніх днів Друге пришестя Ісуса Христа — це не лише символ духовного оновлення.

Це реальна обітниця: Ісус Христос повернеться на землю.

Пророцтва описують багато подій, пов’язаних із Його поверненням, тому не варто намагатися звести все Друге пришестя лише до одного місця чи однієї події.

Але Оливна гора, безсумнівно, посідає в цих пророцтвах особливе місце.

І, можливо, найважливіше питання полягає не в тому, як саме розділиться гора, а в тому, чи будемо ми готові до повернення Христа.

Сам Спаситель навчав:

«Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!»

— Від Матвія 24:44

Пророцтва про Друге пришестя дані нам не лише для того, щоб ми намагалися передбачити майбутні події.

Вони нагадують про обітницю: Ісус Христос повернеться.

І для тих, хто вірить у Нього, Його повернення буде не лише здійсненням давнього пророцтва, а й здійсненням великої надії.

Джерело: masfe.org

The post Пророцтво про повернення Ісуса Христа appeared first on MoreFaith.org.ua.

Якими б не були ваші обставини, не картайте себе. Коли йдеться про вивчення євангелії, найважливіше — просто знову і знову обирати повернення. Ось кілька способів, які допоможуть вам поступово повернутися до Писань.

1. Попросіть когось щось порадити

Ми просимо друзів порекомендувати нам їхні улюблені книги — то чому б не попросити їх порадити й улюблений уривок із Писань?

Попросіть людину, якій довіряєте, поділитися з вами своїм улюбленим розділом із Писань. Її віра може дати вам необхідну духовну підтримку.

Як сказав старійшина Рональд А. Разбанд:

«Не занепадайте духом, якщо вам доводиться покладатися на свідчення інших. Це саме по собі є даром».

Після того як ви прочитаєте рекомендований розділ, поговоріть із цією людиною про те, чому ці вірші так багато для неї означають. Поділіться також своїми думками, враженнями чи запитаннями.

2. Почніть із запитання

Якщо вашому вивченню бракує напрямку й мети, спробуйте читати Писання, шукаючи відповідь на запитання, яке давно вас хвилює.

Якщо такого запитання у вас немає, візьміть запитання когось із близьких вам людей, а потім поділіться з ними тим, що ви знайшли.

Використовуйте Тематичний путівник, Біблійний словник та інші допоміжні матеріали для вивчення. Коли ви створюєте умови, в яких Дух може навчати вас, вивчення євангелії стає цікавим і навіть починає приносити справжню насолоду.

Президент Даллін Х. Оукс свідчив про силу такого підходу:

«Ми можемо … виявити, що певний вірш із Писань, сказаний із зовсім іншою метою в зовсім іншу епоху, під впливом тлумачення Святого Духа дасть нам дуже особисте послання, пристосоване до наших сьогоднішніх потреб. …

… Писання допоможуть нам знайти відповіді на всі наші особисті запитання, тому що, читаючи їх, ми запрошуємо натхнення Святого Духа і стаємо гідними його отримати, а Він приведе нас до всієї істини».

3. Використовуйте посібник

Якщо навіть сама думка про вивчення Писань здається вам виснажливою, спробуйте спростити свій підхід за допомогою посібника «За Мною йдіть».

Ключ до глибокого й здатного змінювати життя вивчення Писань — уповільнитися.

Якщо спочатку вам потрібно просто малювати картинки або записувати, що відбувається, мине зовсім небагато часу — і ви почнете записувати речі, сповнені глибокої мудрості.

4. Знайдіть напарника для вивчення

Старійшина Жеральд Коссе навчав:

«Господні компенсуючі благословення часто приходять через доброту і служіння інших людей, які допомагають нам виконати те, що ми не в змозі зробити самі».

Якщо вам бракує мотивації відкрити Писання, знайдіть людину, яка допоможе вам дотримуватися свого наміру. Це може бути член сім’ї, друг, член приходу або ваш напарник у служінні підопічним, з яким ви регулярно вивчатимете Писання.

Ви можете вивчати Писання разом особисто або читати їх окремо, а потім обговорювати свої думки й враження в повідомленнях, під час відеодзвінка чи телефоном.

Який би спосіб ви не обрали, у духовному спілкуванні з іншим учнем Христа є велика сила.

Прийміть цей цикл

Ми можемо відчувати провину за періоди, коли наші духовні звички відходять на другий план. Але можна прийняти те, що такі періоди — природна частина нашого недосконалого земного шляху.

Автори книги The Power of Stillness розповідають про жінку, яка зробила важливе відкриття щодо своєї практики медитації. І цей принцип цілком можна застосувати й до вивчення євангелії:

«Замість того щоб намагатися силоміць створити стан суворого й незмінного спокою та почуватися невдахою, коли їй не вдавалося його підтримувати, вона почала працювати з природним циклом свідомості — вчилася помічати, коли її думки відволікаються, і свідомо повертатися до спокою, до тиші… знову і знову».

Тож, глибоко вдихнувши й відкривши своє серце, ми можемо вирішити знову повернутися до Писань.

І коли ми це зробимо, Бог зустріне нас саме там, де ми зараз є.

Джерело: ldsliving.com

The post 4 ідеї, як повернутися до читання Писань, якщо ви втратили ритм appeared first on MoreFaith.org.ua.

Для членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів доброта до інших безпосередньо пов’язана з наслідуванням Ісуса Христа.

Насправді одне з Його найвідоміших учень дуже просто пояснює, як ми маємо ставитися до людей навколо нас: чинити з іншими так, як ми хотіли б, щоб вони чинили з нами. Саме цю ідею автор називає одним з основоположних учень Ісуса Христа.

Учення, яке походить безпосередньо від Ісуса Христа

Так зване «золоте правило» — це не сучасна ідея і не щось, притаманне лише Святим останніх днів. Воно безпосередньо походить зі Святого Письма.

Під час Нагірної проповіді Ісус Христос навчав:

«Отже, усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви». — Матвій 7:12

Після Свого воскресіння Спаситель повторив той самий принцип людям на Американському континенті:

«Отже, все, що б ви хотіли, аби люди робили для вас, робіть таке для них, бо це і є закон і пророки». — 3 Нефій 14:12

Але це вчення не почалося із земного служіння Ісуса. Ще в Старому Завіті Єгова заповідав стародавньому Ізраїлю:

«Люби свого ближнього, як самого себе». — Левит 19:18

Закон Мойсея містив і конкретні приклади того, як застосовувати цей принцип, особливо у ставленні до найуразливіших людей. Ізраїльтянам, наприклад, було наказано не збирати врожай до останнього, а залишати частину поля для бідних і чужинців.

Їх також навчали не кривдити вдів і сиріт та бути щедрими до тих, хто перебував у нужді.

Отже, золоте правило полягає не просто в тому, щоб «бути хорошою людиною». Це практичний спосіб жити за заповіддю любити свого ближнього.

Любити інших — означає також любити Бога

Ісус Христос показав, що любов до ближнього тісно пов’язана з нашими стосунками з Богом.

У 1 Івана 4:20 апостол Іван висловлює дуже сильну думку: як ми можемо говорити, що любимо Бога, Якого не бачимо, якщо не любимо брата, якого бачимо поруч із собою?

І це цілком зрозуміло. Ми можемо говорити, що любимо Бога, але те, як ми ставимося до людей, яких бачимо щодня, багато говорить про цю любов. Це також означає відмовлятися від ненависті, злоби та образи. Це не означає дозволяти іншим кривдити нас або заплющувати очі на несправедливість. Це означає не відповідати на зло ще більшим злом.

Для учня Христа любов — це не лише почуття. Це також рішення, яке проявляється у наших вчинках.

Любити — означає діяти

Саме так Святі останніх днів прагнуть розуміти золоте правило: як заклик до дії. Любов є тим, що ми робимо, а не лише тим, що відчуваємо.

Цей принцип добре видно у місіонерському служінні.

Місіонери стикаються з відмовами, проходять великі відстані, навчають людей і часом проводять довгі, виснажливі години, виконуючи фізичну роботу, щоб допомогти комусь, хто цього потребує. Багатьох із цих людей вони до того навіть не знали.

Але служіння, звичайно, не обмежується місіонерами.

Згідно зі звітом Церкви Caring for Those in Need за 2025 рік, Святі останніх днів і місіонери за один рік присвятили 7,4 мільйона годин волонтерському служінню у 196 країнах і територіях. Крім того, Церква спрямувала 1,58 мільярда доларів на гуманітарну допомогу та реагування на надзвичайні ситуації.

Ці цифри ілюструють просту істину: християнська любов набуває особливої сили, коли перетворюється на служіння.

Золоте правило також може змінювати інших

Вплив цього принципу не завжди можна виміряти цифрами.

В оригінальній статті автор розповідає про людину, якій він допоміг познайомитися з Церквою. Спочатку вони майже не знали одне одного. Згодом ця людина вирішила взяти на себе ім’я Христа і служити на місії повного дня.

Коли її запитали, чому вона прийняла таке рішення, відповідь була дуже простою: любов, яку вона відчула від членів Церкви, пробудила в ній бажання піти й ділитися такою самою любов’ю з іншими людьми.

У цьому є важлива істина.

Іноді ми думаємо, що ділитися євангелією — це лише навчати доктрини, дарувати примірник Книги Мормона або запрошувати когось на церковні збори.

Але все може початися з чогось набагато простішого й буденнішого: допомогти іншій людині відчути, що її помічають, слухають і цінують.

Щирий прояв любові може стати початком змін, наслідків яких ми навіть не побачимо.

Йдеться не лише про те, щоб бути «привітними»

Тож чому Святі останніх днів мають репутацію «добрих» або «привітних» людей?

Відповідь виходить далеко за межі репутації.

Мета євангелії не в тому, щоб ми просто були приємними людьми. Мета — стати учнями Ісуса Христа.

Бути «привітними» — не кінцева мета; кінцева мета — учнівство.

Коли ми ставимося до інших так, як хотіли б, щоб вони ставилися до нас, коли прощаємо, служимо, виявляємо доброту й щедрість, ми не намагаємося заслужити хорошу репутацію чи просто виконати певний обов’язок.

Ми намагаємося наслідувати приклад, який залишив нам Ісус Христос.

Коли ми ставимося до людей з добротою і щедрістю, ми дозволяємо Його любові проявлятися через нас — один невеликий акт служіння за раз. Зрештою, усе може початися з чогось такого простого, як розмова, акт служіння, трохи терпіння або простягнута рука допомоги.

Один невеликий прояв любові може стати дуже конкретним способом наслідувати Ісуса Христа.

Джерело: Add Faith

The post Що таке золоте правило для Святих останніх днів? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Після семи років шлюбу ця звістка здавалася відповіддю на одну з їхніх давніх молитов. Для Даніеля все змінилося з найпершої миті. У своєму серці він уже став батьком.

Його плани, молитви й мрії відтепер були пов’язані з днем, коли він нарешті зможе взяти цю маленьку Божу дитину на руки. Візити до лікарів, обстеження та вся необхідна турбота стали частиною підготовки до появи малюка.

Одного дня вони разом пішли до храму з матір’ю його дружини, яка приїхала здалеку, щоб їх відвідати. У целестіальній кімнаті вони поділилися з нею радісною новиною. Це був момент, сповнений сліз і вдячності. Але через кілька тижнів усе змінилося: Даніель і його дружина пережили втрату дитини через викидень.

Батько також переживає горе

Для Даніеля ця втрата стала тяжким ударом. Він уже встиг полюбити цю дитину. Він уявляв їхнє майбутнє разом, будував плани й починав мріяти про життя з тим, кого ще навіть не встиг побачити.

Раптом усі ці мрії ніби обірвалися.

І хоча біль не зникав щодня, Даніель відчував, що мусить продовжувати жити. Йому потрібно було довіряти Богові, навіть коли він не розумів, чому це сталося.

Коли подружжя втрачає дитину, увага часто зосереджується на матері — передусім тому, що саме вона фізично переживає і вагітність, і втрату. Однак Даніель також переживав горе.

Він теж чекав на цю дитину. Він теж уявляв, яким буде життя з нею вдома, і так само полюбив її від тієї миті, коли дізнався про її існування. Різниця полягала лише в тому, що він часто просто не знав, як висловити те, що відчував.

Біль, який Даніель переживав мовчки

Певний час Даніель страждав наодинці з собою. Він відчував, що повинен залишатися сильним заради дружини й бути для неї опорою, поки вони обоє намагалися осмислити те, що сталося.

Але підтримувати когось у його болю не означає перестати відчувати власний.

У ті місяці Господь став його прихистком. Даніель не мав усіх відповідей, але міг продовжувати молитися. Він не розумів, чому це сталося, але міг і далі довіряти Ісусу Христу.

Як носій священства, він також відчував відповідальність зміцнювати свою сім’ю.

Однак цей досвід навчив його: мати віру — не означає вдавати, ніби тобі не боляче. Віра також означає звертатися до Спасителя саме тоді, коли в нас немає відповідей.

Довіряти Богові, коли не розумієш Його плану

Бувають часи, коли відповіді приходять не так, як ми очікуємо.

Євангелія Ісуса Христа не обіцяє, що ми зрозуміємо всі причини наших випробувань. Але вона навчає, що, проходячи крізь них, ми можемо стати ближчими до Спасителя.

Алма навчав, що Ісус Христос візьме на Себе «болі та недуги Свого народу» (Алма 7:11).

Після цієї втрати вчення набуло для Даніеля глибшого значення. Ісус Христос знає біль Своїх дітей і може бути поруч із нами навіть у тих переживаннях, які ми самі не здатні пояснити.

Це не змусило втрату зникнути й не полегшило скорботу. Але це допомогло йому рухатися вперед — день за днем.

Майже через рік прийшла ще одна новина

Минали місяці, і майже через рік після втрати Даніель та його дружина дізналися, що знову очікують дитину.

Цього разу радість супроводжувалася багатьма іншими почуттями. Була надія, але був і страх. Після всього пережитого вони вже знали, що не можуть контролювати все довкола.

Вони могли лише крок за кроком рухатися вперед і продовжувати покладатися на Господа. Через дев’ять місяців вони нарешті тримали на руках свого сина Конрадо. Для них це був незабутній, особливий момент.

Поява Конрадо не стерла пережите. Нове благословення не усуває автоматично попередній біль; обидва ці досвіди можуть назавжди залишитися частиною історії однієї родини.

Їхня перша дитина назавжди матиме місце в серцях Даніеля та його дружини.

Для батьків, які також пережили втрату

Даніель знає, що є й інші батьки, які пережили подібне і чий біль не завжди помічають.

Іноді навіть найближчі люди не знають, що сказати. А деякі батьки можуть відчувати, що мусять залишатися сильними й мовчати заради сім’ї. Але скорботі також потрібен простір.

Бог не забув тих, хто оплакує дитину, яку так і не зміг пригорнути в цьому житті. Деякі запитання можуть залишитися без відповіді. Біль може залишатися, а деякі молитви можуть здаватися непочутими.

Але відсутність усіх відповідей не означає, що Бога немає поруч. Якщо Даніель чогось і навчився, то того, що віра полягає не в розумінні кожної події, а в тому, щоб і далі наближатися до Ісуса Христа — навіть у невідомості.

Для батька, який переживає втрату, це може означати багато речей: молитися, ділитися своїми почуттями, дозволяти іншим бути поруч, піклуватися про дружину й водночас давати собі право оплакати втрату.

Продовжувати довіряти Господу — не означає забути втрачену дитину. Це означає навчитися жити з цією пам’яттю, продовжуючи рухатися вперед із вірою.

Історія Даніеля не намагається пояснити, чому трапляються такі випробування. Вона також не дає простих відповідей на біль, де їх просто не існує.

Але вона допомагає побачити, що Господь знає кожну сльозу, кожну молитву й ту любов, яку батько відчуває до своєї дитини ще до того, як вперше візьме її на руки.

Джерело: masfe.org

The post Біль, якого мало хто бачить: коли батько втрачає свою дитину appeared first on MoreFaith.org.ua.

Немає нічого поганого в тому, щоб надихатися іншими. Небезпека виникає тоді, коли ми починаємо шукати в недосконалих людях досконалих відповідей і спасіння, які може дати лише Христос. Реальні та вигадані герої можуть відображати проблиски Його світла, але вони неминуче помилятимуться, розчаровуватимуть нас, а іноді навіть завдаватимуть болю.

Особливо болісно, коли нас підводять люди в Церкві. Але саме такі моменти можуть стати можливістю ще більше наблизитися до Христа. Замість того щоб похитнути нашу віру, вони можуть допомогти нам зрозуміти, на Кому вона насправді має ґрунтуватися.

Шлях до міцнішого фундаменту

Коли члени Церкви, провідники або люди з історії Церкви не виправдовують наших надій чи очікувань, ми ще гостріше усвідомлюємо свою потребу в досконалому Спасителі. Це усвідомлення спонукає нас будувати своє свідчення на Христі — «скелі нашого Викупителя».

З власного досвіду ми дізнаємося, що не можемо будувати свою віру на чужому піщаному фундаменті, яким би міцним він не здавався.

Як одного разу сказав старійшина Брюс К. Хафен:

«Наші зіткнення з реальністю та розчарування є насправді життєво важливими етапами в розвитку нашої зрілості та розуміння».

Усвідомлення розриву між тим, якими ми хотіли б бачити людей, і тим, якими вони є насправді, може бути болісним. Підхід єпископа може викликати у нас роздратування, президентка Товариства допомоги може не помітити нас або триматися осторонь, а вчитель Недільної школи — привнести в обговорення політичні погляди, що розділяють людей.

Але уникнення будь-якого дискомфорту несумісне з духовним зростанням.

Через труднощі ми зростаємо

Приходи за Божим задумом об’єднують людей, які за інших обставин, можливо, ніколи не опинилися б у нашому звичному колі спілкування. Саме тому ми вчимося бачити сильні й слабкі сторони одне одного, прощати, проявляти терпіння і любити людей, які відрізняються від нас.

Це тертя, поєднане з благодаттю Христа, може очищувати наші душі.

У своїй книзі «Коли в Церкві важко» (When Church Is Hard) автор Тайлер Джонсон пише:

«Повністю усвідомлюючи недоліки одне одного, ми збираємося разом з дня на день, з тижня в тиждень і з року в рік, намагаючись згуртувати спільноту у Христі. Роблячи це, ми шукаємо благодаті у прощенні наших братів і сестер, так само як ми шукаємо їхнього прощення в хвилини нашої власної слабкості. Таким чином, ми разом надаємо непересічне свідчення здатності Церкви використовувати різні дари для благословення тіла Христового. Дійсно, в одному важливому сенсі, ця відданість є глибокою частиною того, що робить церкву “істинною і живою”».

Ми можемо бачити наших братів і сестер такими, якими вони є насправді — з усіма їхніми вадами, слабкостями та дивацтвами — і все одно вірити, що Христос може діяти через них і використовувати їх на благо.

Цей принцип стосується не лише життя в нашому приході. Якщо ми стикаємося зі складними або незручними епізодами церковної історії чи нам важко прийняти слова або вчинки церковного провідника, ці непрості моменти можуть спонукати нас наблизитися до Господа і зрештою зміцнити наше свідчення.

Наприклад, Сарія з Книги Мормона боялася за своїх синів, коли вони повернулися до Єрусалима по пластини з латуні. Вона навіть дорікала Легію, думаючи, що її сини загинули. Але після їхнього повернення її віра стала особистішою й міцнішою. Дослідниця євангелії Камілла Фронк Олсон припускає:

«Я думаю, що, можливо, вперше Сарії було недостатньо отримати підтвердження від свого чоловіка-пророка, що з ними все буде добре. … [Я вважаю, що] вона молилася так, як ніколи раніше, і вона розвинула такі стосунки зі своїм Небесним Батьком, яких у неї ніколи раніше не було. І коли ці хлопці повертаються, все стає на свої місця. Ми чуємо її голос, і вона каже: “Тепер я напевно знаю, що Господь… захистив їх”».

На щастя, серед усієї цієї плутанини Бог дав нам досконалого Героя. Коли люди підводять нас у духовному житті, ми можемо покладатися на нашого Спасителя, Ісуса Христа.

Головуючий єпископ В. Крістофер Уодделл навчав:

«У світі героїв, із пам’ятниками та музеями, присвяченими подвигам смертних чоловіків і жінок, є Той, Хто височіє над усіма. Я свідчу, що Ісус Христос — не лише наш герой; Він — наш Господь і Цар, Спаситель і Викупитель людства».

А чого ви очікуєте від себе?

Нам варто прагнути робити все, що в наших силах. Але вимагати від себе майже досконалості — виснажливо.

Неможливо уникнути неприємної істини: ми теж підводитимемо інших. Іноді ми підводитимемо навіть самих себе.

Усвідомлення цього може бути надзвичайно визвольним. Коли ми приймаємо власну недосконалість і зі смиренням визнаємо свої помилки, ми залишаємо місце для покаяння та викупительної благодаті Христа.

Як навчав старійшина Герріт В. Гонг:

«Розуміння вільно даної Спасителем спокутної любові може звільнити нас від надуманих, неправильних і нереалістичних очікувань щодо того, чим є досконалість. Таке розуміння дає нам змогу відмовитися від страху перед тим, що ми недосконалі, що робимо помилки, що ми недостатньо хороші, що ми невдахи в порівнянні з іншими і не робимо достатньо, аби заслужити Його любов».

Ви завжди маєте доступ до Його благодаті

Бог не очікує, що ви станете досконалими власними силами. І ви також не повинні вимагати цього від себе.

Нереалістичні вимоги до себе можуть звести нанівець наші зусилля, спричиняючи непотрібний біль і відчуття безпорадності. А найгірше — вони можуть віддаляти нас від інших людей, від самих себе і від Спасителя.

Тому дозвольте собі чесно визнавати недосконалість — і власну, і тих людей, якими ви захоплюєтеся.

Благодать Спасителя завжди доступна, особливо тоді, коли інші нас підводять.

Ви можете бути здивовані тим, як часто Він виявляє Свою досконалу любов через недосконалих людей.

Джерело: ldsliving.com

The post Що робити, коли люди в Церкві вас підводять appeared first on MoreFaith.org.ua.