Нещодавно вони зустрілися, щоб разом згадати радість своєї дружби, сповненої служіння, а також численні життя, які на їхніх очах змінювалися завдяки їхнім зусиллям навчати інших — особливо дітей — істин євангелії та вчення про свідчення.

Сестра Оукс і сестра Філліпс уперше потоваришували приблизно у 2004 році, коли разом зі своїми чоловіками служили на Філіппінах.

У той час президент Оукс був членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів і служив президентом Філіппінської території. Сестра Філліпс разом зі своїм чоловіком служила там місіонеркою старшого віку.

Сестра Оукс і сестра Філліпс хотіли знайти простий спосіб допомогти дітям та іншим людям, яким вони служили, навчитися ділитися власним свідченням.

Вони звернулися до посібника «Проповідуйте Мою євангелію» і відчули натхнення створити наочний навчальний засіб, який показував п’ять істин, про які людина може свідчити.

Цим засобом стала проста біла рукавичка, прикрашена вирізаними зображеннями. Вони назвали її «рукавичкою свідчення».

Ідея полягала в тому, що сама біла рукавичка символізує Святий Дух, а кожен із п’яти пальців відповідає фундаментальній істині:

1. Великий палець: Я знаю, що Небесний Батько живий і любить мене.
2. Вказівний палець: Я знаю, що Ісус Христос — це Син Небесного Батька, а також мій Спаситель і Викупитель.
3. Середній палець: Я знаю, що Джозеф Сміт — це пророк, покликаний відновити істинну Церкву Ісуса Христа та перекласти Книгу Мормона даром і силою Божою.
4. Безіменний палець: Я знаю, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів — це істинна Церква Спасителя на землі сьогодні, і її вчення приведуть мене до храму, де ми складаємо святі завіти.
5. Мізинець: Я знаю, що ми маємо живого пророка, який отримує одкровення від Бога.

Перше випробування розробки відбулося серед дітей Початкового товариства в муніципалітеті Моронг. Результат перевершив усі очікування: діти з захопленням робили рукавички, швидко запам’ятовували ключові принципи та вчилися впевнено ділитися своїми думками й почуттями. Цікаво, що цей метод виявився корисним і для дорослих — він допомагав робити їхні виступи стислими, зосередженими на головному та духовно піднесеними.

Згодом цей проєкт служіння переріс у міжнародну ініціативу. Завдяки виходу книги «The Testimony Glove» та підтримці благодійних роялті, десятки тисяч таких рукавичок безкоштовно передали дітям у країнах, що розвиваються. Простий рукодільний задум двох сестер перетворився на глобальний інструмент, який охопив понад 100 000 дітей по всьому світу.

Читайте на Church News, як сестра Оукс і сестра Філліпс створили «рукавичку свідчення»

Джерело: ldsliving.com

The post Простий навчальний засіб сестри Оукс, який допоміг зміцнити понад 100 000 свідчень appeared first on MoreFaith.org.ua.

Одна з найбільш вражаючих розповідей у Святому Письмі — це історія жінки, яка страждала на кровотечу. Її історія записана в трьох синоптичних Євангеліях — Матвій 9:20–22, Лука 8:43–48 і Марк 5:25–34. Найдокладніший опис міститься в Євангелії від Марка.

Ця жінка дванадцять довгих років страждала на кровотечу. Вона зазнала великих фізичних страждань, зверталася до багатьох лікарів і витратила все своє майно, намагаючись знайти лікування. Однак їй не ставало краще — навпаки, її стан погіршувався.

Її становище мало також серйозні релігійні й соціальні наслідки. За законом Мойсея люди з кровотечею вважалися нечистими (див. Левит 15:25–30). Її ложе та речі, на яких вона сиділа, також вважалися нечистими, а ті, хто торкався їх, мали пройти ритуальне очищення.

Офіційний посібник семінарії Церкви пояснює, що через свій недуг ця жінка, ймовірно, певним чином була ізольована від суспільства протягом дванадцяти років.

Коли Ісус ішов до дому Яіра, одного зі старших синагоги, щоб зцілити його дочку, навколо Нього зібрався великий натовп.

Жінка пробралася крізь людей. Вона вірила, що, якщо лише доторкнеться до одежі Ісуса, то одужає.

Марк передає її думку так:

«Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю».

Підійшовши ззаду, вона простягнула руку й доторкнулася до Його одежі. Тієї ж миті кровотеча припинилася, і вона відчула тілом, що зцілилася від своєї недуги.

Ісус зупинився. Відчувши, що з Нього вийшла сила, Він запитав:

«Хто доторкнувсь до Моєї одежі?»

Учні здивувалися цьому запитанню, адже натовп тиснувся навколо Нього з усіх боків.

Але жінка знала, що сталося. Зі страхом і тремтінням вона підійшла, впала перед Ісусом і розповіла Йому всю правду.

Ісус не відкинув її і не засоромив. Натомість Він звернувся до неї з особливою ніжністю:

«Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!»

Вчинок віри

Чому ця жінка прагнула доторкнутися саме до краю одежі Спасителя?

Писання та пояснення в офіційних церковних матеріалах допомагають краще зрозуміти значення її вчинку.

1. Край одежі та месіанське пророцтво

У Малахії 4:2 міститься пророцтво про Спасителя:

«Зійде Сонце Праведности та лікування в промінях Його».

Офіційний посібник семінарії Церкви звертає увагу на особливе значення краю одежі ізраїльтянина.

Край мав кутаси на кожному «крилі», або куточку таліту — молитовного покривала. Кутаси були обв’язані блакитною ниткою, яка нагадувала про небеса та Божі заповіді.

Посібник пояснює, що жінка торкнулася кутаса, який звисав з плеча Ісуса позаду.

Її намагання дотягнутися до цього кутаса можна розглядати не просто як фізичний дотик, а як вияв віри в небесну силу Спасителя.

Сам церковний посібник пов’язує цей образ із пророцтвом Малахії про Спасителя, Який принесе зцілення.

Якщо жінка знала ці Писання, її вчинок міг бути ще глибшим проявом віри в те, що Ісус справді є обіцяним Месією і має силу зцілити її.

2. Інші люди також прагнули доторкнутися до Ісуса

Євангелії показують, що люди вже прагнули фізично доторкнутися до Ісуса, вірячи в Його силу зцілювати.

У Лука 6:19 читаємо:

«Увесь же народ намагався бодай доторкнутись до Нього, бо від Нього виходила сила, і всіх вздоровляла».

А в Марк 3:10 сказано:

«Бо Він багатьох уздоровив, так що хто тільки немочі мав, то тислись до Нього, щоб Його доторкнутись».

Тому можливо, що жінка знала про людей, які вже отримували зцілення від Ісуса.

Можливо, її віра також була пов’язана з розумінням Писань і месіанських пророцтв.

У будь-якому разі її переконання не залишилося лише думкою. Її віра спонукала її діяти.

Вона простягнула руку до Спасителя.

Чого її зцілення навчає нас сьогодні?

Зустріч цієї жінки зі Спасителем відкриває важливі принципи для нашої власної духовної подорожі.

Знання може зміцнювати нашу віру

По-перше, її історія показує, як знання може стати основою для живої віри.

Старанне вивчення Писань допомагає нам краще розуміти, Ким насправді є Ісус Христос і що Він може зробити в нашому житті.

Жінка знала достатньо про Ісуса, щоб повірити: якщо вона лише доторкнеться до Його одежі, то може отримати зцілення.

Можливо, вона чула свідчення інших людей. Можливо, знала Писання. А можливо, і те, й інше.

Але те, що вона знала, породило віру, достатньо сильну, щоб спонукати її до дії.

Так само наше вивчення Писань і свідчень про Ісуса Христа може поглиблювати довіру до Нього.

Ісус Христос розуміє наші страждання

Для членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів ця історія також зміцнює віру в Ісуса Христа як нашого Спасителя і Викупителя.

Алма навчає в Алма 7:11–12, що Христос пішов, зносячи «муки, і страждання, і спокуси всякого роду» і взяв на Себе «муки і хвороби Свого народу».

Також сказано, що Він узяв на Себе наші недуги, щоб знати, «як допомогти Своєму народові в його недугах».

Це означає, що Спаситель не просто знає про наш біль здалеку.

Він розуміє наші страждання.

Не має значення, як довго ми страждаємо, наскільки самотніми почуваємося або наскільки глибокими здаються наші рани. Ісус Христос знає, як підтримати нас у наших недугах.

Зцілення не завжди приходить у той спосіб або в той момент, якого ми очікуємо. Але ми можемо бути впевнені, що Спаситель розуміє нас і що Його благодать може зміцнювати, підтримувати й зцілювати.

Віра потребує мужності діяти

Нарешті, історія цієї жінки навчає нас мужності.

Дванадцять років хвороби могли позбавити її надії.

Її становище могло змусити її триматися осторонь.

Натовп міг зупинити її.

Страх міг переконати її залишитися на місці.

Але вона продовжувала йти.

Вона пробралася крізь людей і простягнула руку до Спасителя.

Її віра проявилася у вчинку.

У нашому житті звернення до Христа також часто потребує дії. Це може означати щиру молитву, покаяння, прохання про допомогу, вивчення Писань, участь у священних обрядах або рішення знову довіритися Богові після довгого періоду страждань.

Справжнє зцілення і прощення часто починаються тоді, коли ми перестаємо дозволяти страху визначати наші дії, визнаємо, наскільки сильно потребуємо Викупителя, і з вірою звертаємося до Нього.

Жінка, яка страждала на кровотечу, простягнула руку і доторкнулася до одежі Спасителя.

Ми не можемо фізично зробити те саме.

Але ми можемо простягнутися до Нього своєю вірою.

І, як показує її історія, Ісус Христос помічає тих, хто шукає Його.

Джерело: https://addfaith.org/

The post Жінка, яка страждала на кровотечу: чого навчає нас її історія appeared first on MoreFaith.org.ua.

1. Зміцнювати і спасати

“Президент Томас С. Монсон часто казав: «Є ноги, які треба зміцнити, руки, які треба потиснути, розум, який треба підбадьорити, серця, які треба надихнути, і душі, які треба спасти». Слова: «Дякую», «Пробач мені», «Я тебе люблю» зроблять те саме”.

— Старійшина Рональд А. Разбанд

2. Запевняти в любові

“Давайте доносити до наших близьких словами і вчинками ті послання, які вони прагнуть почути: «Ми відчуваємо себе єдиною сім’єю тому, що у нас є ти». «Тебе любитимуть усе твоє життя — що б не сталося»”.

— Сестра Тамара В. Руніа

3. Приносити благословення

“Великі благословення приходять до сімей, якщо вони моляться разом, стаючи на коліна ввечері та вранці, щоб подякувати за благословення і помолитися, щоб вирішити спільні проблеми”.

— Президент Даллін Х. Оукс

4. Змінювати

“У кожного з нас в житті будуть періоди, коли ми потребуватимемо допомоги і підтримки. Візьмімо зараз на себе зобов’язання завжди робити це одне для одного. Таким чином ми розвинемо більшу єдність і створимо умови, в яких Спаситель зможе виконувати Свою священну роботу зцілення і трансформації кожного з нас”.

— Сестра Дж. Анетт Денніс

5. Зцілювати рани

“І мені здається, що вони прийшли сюди, аби почути приємне слово Бога, так, слово, яке зцілює поранену душу”.

— Яків 2:8

The post 5 способів, як ваші слова можуть благословити людей у вашому домі appeared first on MoreFaith.org.ua.

З огляду на очікуваний попит з усього світу на таку нагоду, що випадає раз у житті, квитки запланували надавати поетапно в період до 2027 року. Протягом найближчих тижнів і місяців з’являтимуться додаткові квитки, щоб окремі відвідувачі, сім’ї та групи мали більше можливостей спланувати свої візити.

Інформацію про наступні етапи бронювання квитків публікуватимуть на сайті TempleSquare.org, у застосунку Temple Square, доступному для користувачів Apple та Android, в електронній розсилці Храмової площі та на офіційних сторінках у соціальних мережах.

Під час заходу для представників ЗМІ, на якому оголосили тему «Радійте у Христі» та початок бронювання квитків, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів Дітер Ф. Ухтдорф зазначив:

«Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів — це всесвітня Церква з посланням про Ісуса Христа, зверненим до всіх людей, і ми радіємо цьому посланню. Ми дуже вдячні, що перебуваємо тут, у громаді, де нас радо приймають. Запрошуємо вас прийти й побачити, а також полюбити Ісуса Христа та людей, які сюди приходять».

Відвідувачів заохочують і надалі стежити за оновленнями на цих ресурсах. Для участі в багатьох інших заходах святкування, присвяченого храму в Солт-Лейк-Сіті, які відбуватимуться на території Храмової площі, попереднє бронювання не знадобиться.

Святкування триватиме з 5 квітня до 1 жовтня 2027 року й охоплюватиме екскурсії храмом під час днів відкритих дверей, виставки, виступи, можливості для служіння та інші заходи, у центрі яких — Ісус Христос.

Джерело: newsroom.churchofjesuschrist.org

The post За перші 24 години заброньовано мільйон місць на майбутні екскурсії храмом у Солт-Лейк-Сіті appeared first on MoreFaith.org.ua.

Коли їй було 11 років, її сім’я переїхала до Сент-Джорджа. Там неприйняття з боку інших дітей у Церкві сильно вплинуло на її самооцінку. У 13 років вона пережила насильство і багато років мовчала про те, що сталося.

У 16 років вона вперше спробувала героїн. Те, що почалося тоді, зрештою перетворилося майже на десятиліття, позначене залежністю, в’язницею, аб’юзивними стосунками та періодами, коли їй не було де жити.

День, коли вона опинилася в камері

У 2019 році Кіаю заарештували, коли на неї було видано п’ять ордерів на арешт. Один із поліцейських, який брав участь у затриманні, подивився на неї й сказав фразу, яку вона ніколи не забуде:

«Це може бути найкращий день у твоєму житті».

У той момент у це було важко повірити. Кіая опинилася в ізоляції, страждала від абстинентного синдрому й відчувала, що досягла найнижчої точки свого життя.

Однак, залишившись сама в тій камері, вона раптом почала ловити себе на думках, які її дивували. Вона відчувала, що все ще може стати кращою, що може змінитися і що її життя не обов’язково має закінчитися саме так.

Кіая переконана, що в той момент Бог був поруч із нею.

Потім сталося те, що, як їй багато хто казав, було практично неможливим. Судді, які розглядали її справи, дозволили направити її на реабілітацію. Для неї це було дивом.

Коли Кіая дізналася, що вагітна, вона відчула, що настав час повністю віддати своє життя Ісусу Христу.

Храм став одним із найбільших благословень цього нового етапу її життя. За її словами, саме там вона отримувала відповіді на свої молитви — іноді навіть через людей, які нічого не знали про те, що вона переживала.

Її власна історія також нагадала їй досвід Алми з Книги Мормона. Він відчував себе змученим через свої гріхи, але коли згадав про Ісуса Христа й звернувся до Нього, його біль змінився глибокою радістю.

Кіая почала розуміти, що покаяння не означає вічно карати себе за все, що вона зробила. Ісус Христос уже заплатив ціну. Те, чого Він хотів від неї, — щоб вона знову наблизилася до Нього.

Сьогодні Кіая вільна від залежності й не хоче, щоб її минуле визначало, ким вона є тепер. Навіть найважчі періоди її життя набули для неї іншого значення, адже зрештою вони привели її назад до Бога.

Тому після всього пережитого вона хоче нагадати тим, хто відчуває, що зайшов надто далеко: повернутися все ще можна.

«Ти ніколи не заходиш надто далеко, щоб повернутися».

Джерело: masfe.org

The post Як Бог торкнувся мого серця, коли я була у в’язниці appeared first on MoreFaith.org.ua.

Цілком справедливе запитання. І його варто сприйняти серйозно, а не просто відмахнутися від нього. Можливо, за думкою про те, чи є в житті щось більше, стоїть набагато важливіше питання про те, що насправді робить наше життя повноцінним.

Нас вчать прагнути не до тієї фінішної лінії

З дитинства більшості з нас пропонують досить зрозумілу систему оцінювання життя: хороші оцінки ведуть до хорошої роботи, хороша робота — до хороших грошей, а хороші гроші — до хорошого життя. Успіх вимірюють посадами, кількістю підписників, площею будинку та сумою на банківському рахунку.

Ілюстраторка на ім’я Сімона Лав розповідає, як сама потрапила саме в цю пастку. У студентські роки вона була одержима стипендіями, заощадженнями та побудовою ідеальної кар’єри. Її стрічка в соцмережах була переповнена порадами про продуктивність і додаткові способи заробітку. Вона переконувала себе, що коли матиме достатньо грошей, то нарешті зможе бути щедрою й робити більше добра.

Але згодом вона помітила дещо важливе: «Коли захоплення грошима почало визначати мої пріоритети, я стала втрачати радість у житті. Я дедалі більше заздрила, особливо тим, у кого, здавалося, грошей було більш ніж достатньо… складалося враження, що чим сильніше я женуся за успіхом, тим менш успішною себе почуваю».

У цьому й полягає дивна пастка прагнення до грошей і успіху як до кінцевої мети. Фінішна лінія постійно відсувається. Завжди знайдеться більший будинок, краща посада, вища цифра. А постійно наздоганяти те, що весь час віддаляється, — особливий вид виснаження.

Гроші ніколи не мали бути головною метою

Усе це не означає, що гроші чи успіх — щось погане. Наполегливо працювати, забезпечувати сім’ю, будувати кар’єру, якою можна пишатися, — справді хороші прагнення. Проблема не в амбіціях. Проблема починається тоді, коли амбіції стають усім змістом життя.

Є давнє вчення, яке дуже точно передає цю напругу: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує» (Матвій 6:24).

Тут не йдеться про те, що гроші — зло. Йдеться про те, що неможливо одночасно будувати все своє життя навколо двох різних центрів. Рано чи пізно один із них стане головним.

Один із провідників Церкви, старійшина Клаудіо Р. М. Коста, якось розповів історію чоловіка, якого зустрів, живучи в Амазонії. Цьому батькові було 70 років, і він розплакався, бо вважав себе невдахою: йому так і не вдалося забезпечити своїй сім’ї матеріальний достаток.

Тоді старійшина Коста поставив йому кілька запитань. Скільки у вас дітей? Четверо. Скільки з них залишаються вірними своїй вірі? Четверо. Скільки мають міцні шлюби? Четверо. На кожне запитання відповідь була однакова — четверо.

Цей чоловік десятиліттями оцінював своє життя за тим, чого йому не вдалося отримати, і майже не помічав того, що насправді побудував: сім’ю, яка залишилася близькою, міцною у вірі та згуртованою.

Іноді те, у чому ми вважаємо себе невдахами, зовсім не є тим, що насправді має найбільше значення.

Що насправді заповнює порожнечу

Якщо грошей та успіху самих по собі недостатньо й усередині все одно залишається порожнеча, то що може її заповнити?

Для багатьох людей чесна відповідь — стосунки. Справжні, а не побудовані на вигоді. Такі, де хтось знає вас не лише з найкращого боку — і все одно залишається поруч.

А для багатьох за цим стоїть дещо ще глибше: стосунки з Богом.

Йдеться не про релігію заради самої релігії. Йдеться про розуміння того, що ми — не просто біологічні машини, завдання яких полягає в тому, щоб ставати дедалі продуктивнішими. Ми створені для зв’язку, сенсу й чогось більшого, ніж наше резюме.

Коли Сімона почала змінювати свої пріоритети, вона сформулювала це дуже просто: «Для мене достатньо того, що я можу любити й відчувати любов Небесного Батька та Ісуса Христа, своєї сім’ї й мистецтва».

Є уривок із Писань, який саме з цієї причини залишається близьким багатьом людям: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки» (Приповісті 3:5–6).

Це запрошення перестати з усіх сил намагатися контролювати кожен результат у своєму житті й натомість будувати фундамент на чомусь надійнішому, ніж зарплата, посада чи чергове досягнення.

Інший погляд на успіх

Можливо, успіх — це не сума на вашому банківському рахунку і не те, наскільки вражаюче звучить ваша посада за вечерею.

Можливо, успіх — це те, чи назвали б вас доброю людиною ті, хто знає вас найкраще. Чи можете ви бути поруч із людьми, яких любите, коли вони потребують вас. Чи стаєте ви більш терплячими, глибшими й спокійнішими, ніж були п’ять років тому.

Це не означає, що потрібно перестати багато працювати або відмовитися від цілей. Це означає трохи послабити хватку, якою ми тримаємося за свої досягнення, і значно міцніше триматися за стосунки, чесність перед собою, віру та зв’язок із чимось більшим.

Якщо останнім часом вас не полишає відчуття, що в житті має бути щось більше, ніж чергове досягнення, — не ігноруйте його.

Можливо, це одне з найчесніших відчуттів, які ви мали за довгий час.

Читайте також:

• Чому я відчуваю порожнечу, навіть коли все здається добре?
• Яка мета життя? Питання, над яким варто замислитися
• Як знайти баланс у житті? І чому ви весь цей час думали про нього неправильно

The post Чи є в житті щось більше, ніж робота, успіх і гроші? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Водночас усе, що здається «важким», складним або вимагає праці, часто сприймається як ознака того, що стосунки «не ті».

Але з погляду Євангелії ця логіка може бути перевернутою. У Царстві Бога все, що має справжню цінність, має зміст і вагу. Усе вічне має вагу.

І любов, спрямована у вічність, не може бути лише легкою емоцією.

Шукати не просто супутника, а людину, з якою можна будувати Царство

Автор оригінальної статті розповідає, що, повернувшись до побачень у зрілому віці, багато молився про те, що насправді має шукати в майбутній дружині.

Раніше він шукав передусім супутницю — людину, яка могла б заповнити тишу, розділити вечерю і зробити життєву дорогу трохи менш самотньою.

Але згодом його погляд змінився.

Він почав сприймати майбутній шлюб не просто як пошук приємної компанії, а як підготовку до чогось значно більшого. Якщо людина прагне вічного шлюбу, питання вже не лише в тому, кого вона шукає, але й ким сама стає під час цього пошуку.

Звідси виникає образ короля і королеви: щоб стати поруч із людиною великого духовного характеру, потрібно самому розвивати силу характеру, зрілість і здатність до відданості.

Коли змінюється те, що ми шукаємо, змінюється і те, на що ми звертаємо увагу.

Тимчасова розвага, привабливість чи яскраві емоції перестають бути головними. На перший план виходять характер, духовна глибина і здатність разом будувати життя, спрямоване до Бога.

Вага слави

У Старому Завіті єврейське слово kavod, яке перекладається як «слава», пов’язане з поняттями ваги, тяжкості та сутності.

Це допомагає інакше подивитися й на вічні стосунки.

Вічний шлюб — не щось легке чи поверхове. Він несе вагу відповідальності, любові та духовної сили.

Корона не робить людину готовою до царювання в момент коронації. Підготовка до неї відбувається задовго до цього.

Так само здатність до вічного шлюбу формується не в день весілля. Вона розвивається роками — через покаяння, прощення, духовне зростання, служіння та навчання любити.

Вага, яку поніс Цар царів

Найвищий приклад цього принципу — Ісус Христос.

У Мойсея 1:39 Господь говорить про Свою працю і славу — здійснити безсмертя та вічне життя людини.

Ми легко зосереджуємося на слові «слава», але перед славою була праця.

Спаситель здійснив Свою місію, узявши на Себе гріхи, страждання і скорботи людської сім’ї. Гефсиманія і Голгофа показують, що Його слава нерозривно пов’язана з Його здатністю понести те, чого ніхто інший понести не міг.

Христос не уникав ваги — Він був готовий понести її.

Якщо ми прагнемо вічного шлюбу, нам також потрібно духовно зростати, щоб бути здатними нести не лише власні труднощі, а й підтримувати людину, з якою ми пов’язуємо своє життя.

Любити когось вічно означає бути поруч не лише в легкі моменти, але й серед хвороб, втрат, розчарувань, змін і випробувань.

Саме там любов часто набуває справжньої ваги.

Міраж «іскри»

Це не означає, що фізичний чи емоційний потяг не має значення.

Але потягу самого по собі недостатньо.

Сучасна культура побачень часто спонукає шукати новизну, сильні емоції та загадковість. Проблема виникає тоді, коли «іскра» стає головним критерієм вибору.

Іскра може захопити на мить, але вона не обов’язково здатна підтримувати шлюб протягом десятиліть.

Можна сказати так: іскра змушує нас шукати новизну, тоді як Дух допомагає розпізнавати благородство.

Якщо ми автоматично тікаємо від усього, що потребує терпіння, роботи чи духовної зрілості, ми можемо не помітити саме тієї глибини, про яку молилися.

Освячувальна вага пустелі

Для багатьох неодружених людей певний період життя нагадує духовну пустелю.

Самотність. Одні й ті самі молитви. Робота над собою. Старі рани, які не зникають миттєво. Дні, коли здається, що нічого не змінюється.

Легко сприймати цей період як перешкоду між нами і життям, якого ми прагнемо.

Але він може бути підготовкою.

До початку Свого земного служіння Спаситель провів десятиліття у звичайному, непомітному житті. Так само наші роки очікування можуть бути не порожнечею, а часом, коли зміцнюється наша духовна здатність нести майбутню відповідальність.

Кожного разу, коли ми щиро прощаємо, звертаємося зі своїм болем до Спасителя замість того, щоб передавати цей біль іншим, або вчимося бачити в іншій людині те, що бачить Бог, наша здатність любити стає більшою.

Це тиха підготовка, яка відбувається задовго до того, як з’являється «корона».

Не просто чекати, а ставати

В Авраама 3:26 використовується образ того, що вірним буде «додано».

Тому період очікування не обов’язково означає, що життя зупинилося.

Ми не просто чекаємо. Ми стаємо.

Вічна любов полягає не тільки в тому, щоб знайти «правильну людину». Вона також полягає в тому, щоб стати людиною, здатною любити з вічною перспективою.

Шукати лише «хімію» простіше.

Шукати характер складніше.

А ще складніше — самому розвивати характер, якого ми очікуємо від іншої людини.

Але саме така внутрішня праця готує нас до любові, яка здатна витримати не лише романтичні моменти, а й справжню вагу спільного життя.

Якщо зараз ви перебуваєте у своїй «пустелі», не поспішайте вважати її часом, який потрібно просто пережити.

Можливо, саме зараз формується здатність нести те, про що ви молитеся.

Слава ще попереду. Але ще важливіше те, що вже зараз усередині вас формується здатність її втримати.

І коли прийде час зустріти людину, з якою ви зможете будувати вічність, справа буде не лише в тому, що ви будете щасливі.

Ви будете готові.

Готові берегти серце іншої людини завдяки силі, яку крок за кроком допомагав вам розвивати Той, Хто вже поніс заради нас вагу занепалого світу.

Джерело: Meridian Magazine

The post Чому «хімія» може заважати знайти вічне кохання appeared first on MoreFaith.org.ua.

Можливо, це питання виникло у складний період. Можливо, посеред звичайного вівторка, коли все здавалося буденним і водночас дивно порожнім. Можливо, після втрати, важливої події або однієї з тих тихих ночей, коли життєвий шум нарешті стихає і на поверхню піднімається щось глибше.

Це одне з найдавніших питань в історії людства — і водночас одне з найбільш особистих. Не існує єдиної відповіді, яка ідеально підійшла б кожному. Проте є кілька ідей, над якими варто замислитися. Почнімо з найближчої та найзрозумілішої.

Яке моє особисте призначення в житті?

Перш ніж говорити про духовні речі, почнімо саме звідси, адже більшість людей розпочинає свої пошуки саме з цього питання.

У найбільш особистому сенсі ваше призначення пов’язане з тим, ким ви є: із вашими цінностями, здібностями, стосунками та унікальним способом взаємодії зі світом.

Подумайте про людей, які найбільше вплинули на ваше життя. Найімовірніше, вони не робили нічого надзвичайного за мірками світу. Вони просто постійно були поруч. Слухали, коли це було особливо потрібно. Використовували те, що мали, — творчість, почуття гумору, співчуття, уміння чи терпіння, — щоб залишити після себе світ хоча б трохи кращим.

Це і є призначення.

І для нього не потрібна драматична життєва історія чи грандіозна місія. Потрібно лише звернути увагу на те, до чого вас природно тягне, що наповнює вас енергією і що допомагає відчувати себе по-справжньому живими, а потім ділитися цим із людьми навколо.

Призначення також тісно пов’язане з нашим внеском у життя інших. Людина не створена для ізоляції. Ми розквітаємо, коли відчуваємо себе корисними, коли розуміємо, що наша присутність важлива для когось, і бачимо, як наслідки наших вчинків поширюються далі.

Психологічні дослідження неодноразово показують, що люди, які відчувають зв’язок із чимось більшим за них самих — спільнотою, важливою справою чи сім’єю, — повідомляють про значно сильніше відчуття сенсу та добробуту.

Тож одна чесна відповідь на запитання «Яке моє призначення?» може звучати так: пізнати себе, розвивати отримані здібності й використовувати їх для служіння іншим.

І це зовсім не дрібниця. Насправді це майже все.

Чи існує щось більше? Духовний погляд на мету життя

Можливо, особиста відповідь відгукується у вашому серці, але ви все одно відчуваєте, що чогось бракує. Чогось глибшого, до чого поверхове пояснення не може повністю дістатися.

Ви не самотні в цьому відчутті.

З духовного погляду члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів вірять, що наше існування значно більше за те, що ми можемо побачити протягом земного життя. Набагато більше.

Усе починається з такого переконання: ви існували ще до народження в цьому світі. Не як задум чи надія, а як дух — дитина Небесного Батька, Який знав вас, любив вас і створив задовго до вашого першого подиху на землі.

У Біблії є натяки на це. В Екклезіяста 12:7 сказано, що дух повернеться до Бога, Який дав його. Слово «повернеться» має значення: неможливо повернутися туди, де ніколи не був.

А в Єремії 1:5 Бог говорить пророкові:

«Перш ніж Я сформував тебе в утробі, Я знав тебе».

Йдеться не про поверхове знання. Це знання Батька, Який спостерігав за вашим розвитком задовго до початку земного життя.

Навіщо я прийшов на Землю?

Якщо ми жили з Богом до земного життя, навіщо було залишати Його? Навіщо взагалі приходити сюди?

Подумайте про це так: діти з часом залишають батьківський дім не тому, що батьки стали любити їх менше, а тому, що дорослішання потребує кроку в невідоме.

Найважливіших уроків, які формують нас, неможливо навчитися в умовах цілковитої безпеки. Для цього потрібні досвід, справжній вибір і, так, труднощі.

Ми прийшли на Землю, щоб зростати, отримати фізичне тіло, розвивати віру й дізнаватися, ким ми є, коли життя стає непростим. Як сказано в одному з уривків Книги Мормона, це життя є часом, коли людина має підготуватися до зустрічі з Богом:

«Це життя є часом для людей підготуватися до зустрічі з Богом»
(Алма 34:32).

Але ми не прийшли сюди без допомоги.

Бог послав Спасителя — Ісуса Христа, щоб Він поніс те, чого ми не могли понести самостійно. Його життя, учення і жертва дають нам можливість зростати, отримувати прощення і зрештою повернутися в Божу присутність.

Як сказав Сам Христос:

«Я — дорога, і правда, і життя»
(Іван 14:6).

Чи маю я особливе духовне призначення, чи лише спільну для всіх мету?

Насправді — і те, й інше.

У широкому розумінні всі ми перебуваємо тут, щоб зростати, любити й повернутися до Бога кращими, ніж були до початку земного життя.

Але водночас існує і щось більш особисте.

Писання навчають, що ще до приходу на Землю деякі душі були вибрані й підготовлені до певних ролей. Авраам дізнався про себе:

«Ти був обраний до того, як народився» Авраам 3:23.

Це переконання стосується кожної людини.

Кожен прийшов на Землю з дарами й унікальною здатністю благословляти життя інших. В Ученні і Завітах, розділ 46, сказано, що кожній людині дано духовні дари не лише заради неї самої, а й для служіння та підтримки людей навколо.

Те особисте призначення, про яке йшлося в першій частині, може бути глибшим, ніж ви думали.

Ваша творчість, співчуття, здатність допомагати людям відчувати, що їх бачать і цінують, — усе це не випадковість. Це те, що ви принесли із собою.

Чи мають страждання своє призначення?

Саме це питання змушує багатьох зупинитися. І воно заслуговує на справжню відповідь, а не на акуратну й надто просту фразу.

Страждання не є доказом того, що життя не має сенсу. У багатьох випадках саме вони спонукають нас до такого зростання, якого ніщо інше не могло б викликати.

Люди, які пережили найважчі втрати, нерідко говорять про ясність, співчуття і внутрішню глибину, яких рідко мають ті, кому не доводилося страждати.

Віра полягає не в тому, що Бог спричиняє наш біль. Вона полягає в тому, що Він проходить крізь нього разом із нами і що жоден пережитий нами досвід не буде змарнований.

Ісус Христос не уникав страждань. Він увійшов у них повністю.

І завдяки цьому Він розуміє те, що ви несете, не лише теоретично, а особисто.

Чи існує життя після смерті?

Так. І саме тут ця історія стає особливо сповненою надії.

Земне життя — не кінець. Стосунки, які ми будуємо тут, людина, якою стаємо, і любов, яку розвиваємо, — усе це не зникає безслідно.

Члени Церкви Ісуса Христа вірять, що одного дня ми повернемося в Божу присутність, несучи із собою все, чого навчилися, і все, ким стали.

Пророк Джозеф Сміт навчав:

«Щастя є метою і задумом нашого існування; і воно стане його завершенням, якщо ми йтимемо шляхом, який веде до нього».

Цей шлях не означає ідеальних життєвих обставин. Це спосіб жити з вірою, чесністю і любов’ю, які створюють щось справжнє й вічне.

Що мені робити з усім цим?

Вам не потрібно знайти всі відповіді вже сьогодні.

Але якщо щось із прочитаного відгукнулося у вашому серці, якщо ви хоча б ледь помітно відчували, що у вашому житті є більше, ніж ви можете побачити, — за цим відчуттям варто піти.

Почніть із простого: звертайте увагу на те, що вас зворушує, до чого вас тягне і які зміни ви природно прагнете принести у світ.

Так може промовляти ваше особисте призначення.

І якщо ви відкриті до цього — помоліться.

Не обов’язково складати формальну чи заздалегідь підготовлену молитву. Просто щиро поговоріть із Богом, Який уже знає ваше ім’я.

Запитайте, чи Він справді поруч. Запитайте, чи все це правда. А потім будьте готові слухати.

Можливо, відповіді не прийдуть одразу.

Але вони приходять.

The post Яка мета життя? Питання, над яким варто замислитися appeared first on MoreFaith.org.ua.

Ця книга запрошує нас із захопленням подивитися на шедевр небесної інженерії, який ми носимо із собою щодня, — на наше власне тіло.

Протягом багатьох років Беккі глибоко захоплювалася доктором Брендом і його історичною працею як хірурга-ортопеда в Індії, де він допоміг тисячам пацієнтів із проказою.

Доктор Бренд десятиліттями відновлював тіла людей, деформовані хворобою. Його робота виходила далеко за межі медицини: він прагнув відновити в людях образ Бога, нагадуючи слова з Псалма 139:14:

«Прославляю Тебе, бо я дивно й чудесно створений».

Це істина, яка сильніша за будь-яку хворобу. Завдяки реконструктивній хірургії та чистій любові Христа доктор Бренд показав, що будова нашого тіла свідчить про божественний задум.

Навіть коли хвороба змінює фізичне тіло, божественна цінність людської душі залишається незмінною.

Створені витримувати й творити

Будова людського тіла містить справді дивовижні деталі.

1. Надзвичайна здатність нашого тіла охолоджуватися

Майже все наше тіло вкрите ефективними потовими залозами. Завдяки потовиділенню організм може регулювати температуру навіть під час значного фізичного навантаження в спеку.

Багатьом тваринам доводиться зупинятися й важко дихати, щоб не перегрітися. Людина ж здатна довше залишатися фізично активною.

Ця дивовижна витривалість дала людям можливість працювати, будувати, подорожувати й створювати світ навколо себе.

2. Диво наших рук і великих пальців

Наші великі пальці можуть рухатися таким чином, щоб торкатися інших пальців. Саме ця особливість допомагає нам писати, малювати, створювати мистецтво та користуватися інструментами.

Але це ще не все.

Під шкірою долонь знаходяться особливі жирові структури, оточені колагеном. Вони працюють як природні амортизатори, пристосовуючись до форми предметів, які ми тримаємо.

Завдяки цьому ми можемо працювати руками, не руйнуючи власні тканини від постійного тиску.

3. Дивовижна інженерія наших кісток

Кістки надзвичайно міцні та водночас відносно легкі. Їхня внутрішня структура дозволяє витримувати значні навантаження без надмірної ваги.

А всередині кісток знаходиться справжня «фабрика» — кістковий мозок, який постійно виробляє нові клітини крові.

Наші кістки живі.

Вони здатні змінюватися, пристосовуватися до навантаження і навіть відновлювати себе після пошкоджень.

4. Тіло таємно захищає нас

Наш організм працює 24 години на добу, постійно підтримуючи внутрішню рівновагу.

Доктор Бренд описував, як у момент раптової небезпеки тіло за лічені секунди запускає цілу систему захисту.

Наприклад, коли водієві потрібно раптово уникнути зіткнення на мокрій дорозі:

• гіпоталамус запускає викид речовин, необхідних для екстреної реакції;
• зіниці розширюються, щоб людина могла краще бачити;
• серце починає битися швидше;
• організм спрямовує більше енергії до м’язів;
• травлення тимчасово сповільнюється, щоб зберегти ресурси для термінових дій;
• потові залози на долонях активуються, допомагаючи краще тримати кермо.

Усе це відбувається майже автоматично.

Ми навіть не встигаємо усвідомити, скільки систем нашого тіла одночасно працюють, щоб урятувати нас.

Унікальність, записана на нашій шкірі

Наша шкіра — надзвичайно складний і здатний до адаптації орган.

Візерунки на пальцях допомагають нам краще утримувати предмети. І водночас малюнок відбитків пальців є унікальним для кожної людини.

А ще наше тіло постійно оновлюється.

Доктор Бренд порівнював людський організм із фонтаном: зовні він зберігає свою форму, хоча вода всередині постійно змінюється.

Так само й наше тіло зберігає впізнавану форму, хоча його клітини та внутрішні компоненти постійно оновлюються.

Коли ми бачимо, наскільки точно й дивовижно влаштований людський організм, виникає важливе запитання:

Чи справді ми цінуємо цей дар?

Бути створеними за образом Бога — це надзвичайне благословення.

Але справжній щоденний виклик полягає в тому, щоб розвивати в собі Його духовний образ.

Кожного разу, коли ми обираємо чесність, виявляємо співчуття до чужого болю та простягаємо свої руки з любов’ю, ми дозволяємо світлу Небесного Батька сяяти через нас.

Джерело: Meridian Magazine

The post 4 дивовижні деталі, які доводять, що ваше тіло було створене Богом appeared first on MoreFaith.org.ua.

У мене є три жінки, яким я часто телефоную за порадою та підтримкою в такі моменти. Я їм дуже довіряю; вони завжди спрямовують мене до Господа і переконуються, що зі мною все гаразд. Я вже плакала, коли зателефонувала першій з них. Вона не відповіла. «Мені б справді не завадило з кимось поговорити зараз», — подумала я. Тож я спробувала зателефонувати другій жінці, але вона теж не відповіла. Тоді я зателефонувала третій. Коли й вона не взяла слухавку, я почала ридати і з’їхала на узбіччя.

Саме тоді гучний голос ніби сказав мені: «Чому Я для тебе лише четвертий варіант?»

Я розплакалася і відразу почала молитися Небесному Батькові. Я вибачилася перед Ним, а потім подякувала за нагадування, що Він завжди поруч. Це був такий глибокий досвід — сидіти там, на узбіччі, і знати, що я можу довірити все Богу. Тоді я здивувалася, чому ніколи раніше не запитувала, з ким Він хоче, щоб я поговорила. Я помолилася ще трохи, розповідаючи Небесному Батькові про те, що переживаю. Потім я сказала: «Я знаю, Ти не поселив нас на землі, щоб ми проходили через це наодинці. Чи є хтось, з ким Ти хочеш, щоб я поговорила?»

Майже миттєво в мене виникло спонукання зателефонувати ще одній дивовижній жінці в моєму житті. Проте я вагалася, бо ми давно не спілкувалися. Вона не входила до вузького кола людей, до яких я зазвичай зверталася, і я не була впевнена, що вона зможе дати мені слушну пораду; я не хотіла її турбувати. Але це спонукання було настільки сильним, що я знала: вона саме та людина, якій я маю зателефонувати.

Я набрала її номер, і вона відповіла після перших гудків. «Я якраз думала про тебе», — сказала вона в слухавку. «Останні кілька днів ти не йдеш у мене з голови. Як твої справи?» Я була приголомшена. Я розповіла їй про те, що відбувається в моєму житті, і вона поділилася зі мною особистим досвідом — він був майже ідентичним тому, що я зараз переживала. Вона сказала дуже правильні слова, розповіла, як змогла звернутися до Бога, і дала мені чудову пораду. Було так корисно почути це від людини, яка розуміла мою ситуацію.

Коли я поклала слухавку, мені стало набагато легше. Я все ще сиділа на узбіччі, і перш ніж продовжити шлях додому, відразу ж промовила ще одну молитву вдячності. Я не знала, як належним чином подякувати Небесному Батькові за цей досвід. Він так глибоко розчулив моє серце.

Я знала, що Бог не був проти того, щоб я телефонувала тим першим трьом жінкам, але тоді я зрозуміла, що Він також знає, з ким нам потрібно поговорити, і кому потрібно поговорити з нами. Не було жодного почуття сорому чи провини — лише м’яке нагадування про те, що Він знає весь план.

Джерело: dsliving.com

The post Нагадування, яке дав мені Бог, коли ніхто не відповідав на мої дзвінки. appeared first on MoreFaith.org.ua.