Я завжди думала, що таким чином Спаситель запевняв Своїх учнів, що, подібно до лілій і горобців, вони матимуть вдосталь — рівно стільки, щоб вижити з дня на день. Я часто повторювала цю фразу з сарказмом, відчуваючи, що це моя мантра режиму виживання.

Але згодом, із цікавості, я дослідила глибше значення слова sufficient («доволі», «достатній»).

Хоча воно походить від латинського терміна, що означає «відповідний», його англійський синонім enough («достатньо») походить від давньоанглійського кореня, який означає щось набагато щедріше.

Походження слова enough включає два основних елементи: префікс вказує на повноту, цілісність або єдність, а корінь означає «досягати, здобувати або отримувати».

Отже, певною мірою, це слово означає «досягти цілісності, повноти або єдності».

Яка велика різниця!

Тоді наше розуміння цього уривка з:

«Ви матимете рівно стільки, щоб протриматися до наступного дня»

перетворюється на:

«Кожен день вдосконалює вас. Кожен день є цілісним. Кожен день містить свою власну повноту».

І кожен день — з нашою свідомою посвятою — пов’язує нас усе міцніше в єдності та спілкуванні з незмінно щедрим Божеством.

Сьогодні я сприймаю це переосмислення так:

Ви можете бути водночас цілісними та перебувати в процесі вдосконалення.

Отже, коли немовля знову плаче від голоду, коли старша донька скиглить, бо я приготувала їй саме той обід, який вона просила, коли я перечіпляюся через собаку, що не відходить ні на крок, і намагаюся проковтнути холодну яєчню, бо нічого не їла цілий день і відчуваю, що ось-ось знепритомнію, — я повторюю цю фразу в своєму серці:

«Доволі для кожного дня».

І не просто «доволі для кожного дня його лиха» — його вимог, — а достатньо для моєї власної цілісності.

Це повноцінний, трансформаційний мікродосвід для вічної істоти.

Дні зливаються в один, але водночас вони складаються у щось більше. Мені подобаються ті проблиски, завдяки яким я бачу, куди я прямую і як далеко вже зайшла.

Мого життя мені достатньо — більше, ніж достатньо. Який це дар!

Джерело: ldsliving.com

The post Здається, що ви робите недостатньо? Ця втішлива деталь зі Святого Письма — саме для вас appeared first on MoreFaith.org.ua.

Однак, якщо ми не дотримуємося Його заповідей, ми ставимо себе в таке становище, коли не можемо відчувати Його любов і насолоджуватися нею.

Давайте уважно розглянемо деякі уривки з Писань.

Умови та наслідки

У 95-му розділі книги «Учення і Завіти» Господь наказує святим останніх днів будувати доми поклоніння, включаючи храм:

«Істинно кажу вам: Моя воля в тому, щоб ви побудували дім. Якщо ви будете дотримуватися Моїх заповідей, ви матимете силу побудувати його».

А тепер зверніть увагу на те, що йде далі:

«Якщо ви не будете дотримуватися Моїх заповідей, любов Батька не залишиться з вами, отже, ви ходитимете в темряві» (Учення і Завіти 95:11–12; виділення додано).

Давайте правильно розуміти, про що тут йдеться.

Це не означає, що якщо ми грішимо, Бог перестане нас любити. Навпаки, якщо ми вирішуємо не дотримуватися Його заповідей, ми ставимо себе в таке становище, коли не можемо відчувати Божу любов, насолоджуватися нею або переживати її.

Ми не здатні насолоджуватися миром і радістю, які приходять через вірність.

Аналогія із сонцем

Наведу таку аналогію.

Якби я стояв надворі біля свого дому ясного сонячного липневого дня, я б бачив яскраве сонячне світло, відчував би тепло і зрештою вирішив би повернутися до свого будинку з кондиціонером.

А що, якби великий товстий брезентовий мішок накрив мене з ніг до голови, коли б я стояв на своєму подвір’ї?

Я б точно не міг бачити денне світло і якби моє тіло було повністю покрите, я міг би не відчувати тепла, принаймні деякий час.

Я міг би вигукнути:

«Сьогодні немає сонця. Я його не бачу! І сьогодні немає тепла, бо я його не відчуваю».

Однак я б помилявся.

Те, що мої очі й тіло повністю закриті, не означає, що сонця і його тепла не існує. Швидше, я б поставив себе в таку ситуацію, у такі умови, де не міг би відчути ні того, ні іншого.

Що кажуть Писання про любов і заповіді

Те ж саме відбувається, коли ми грішимо і не каємося.

Якщо ми залишаємося у своїх гріхах, ми не зможемо насолоджуватися миром, світлом і теплом Божого Святого Духа так, як могли б.

У наступному ж розділі Іван Богослов пише:

«А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його додержуємо. Хто говорить: Пізнав я Його, але не додержує Його заповідей, той неправдомовець і немає в нім правди! А хто додержує слово Його, у тому Божа любов справді вдосконалилась [побачена, відчута і сприйнята з радістю]: Із того ми пізнаємо, що в Ньому пробуваємо» (1 Івана 2:3–5; виділення додано).

Приблизно через десять віршів Іван пише:

«Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської» (1 Івана 2:15; виділення додано).

Знову ж таки: якщо ми любимо світ і супутню йому світськість, ми не можемо відчувати Духа Господнього, а отже, не можемо відчувати любов Батька і Сина.

Вони не перестали любити нас, але ми перебуваємо не в тому духовному стані, щоб відчувати цю любов і радіти їй.

Іншими словами, існують умови, яким ми повинні відповідати, щоб бути в змозі прийняти Божу любов і знайти в ній радість, відчути Його схвалення і прийняття.

Ось ще кілька уривків з Писань про любов Батька і Сина:

«Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме і Отець Мій полюбить його» (Івана 14:23).

«Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете [залишатиметеся, продовжуватимете, триматиметеся]» (Івана 15:10).

«Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець і Я полюблю Його і об’явлюсь йому Сам» (Івана 14:21).

Господь «любить тих, хто хоче, щоб Він був їхнім Богом» (1 Нефій 17:40).

Безмежна, досконала і тривала любов

«Не дивиться Бог на обличчя, але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34–35).

Багато років тому Президент Рассел М. Нельсон навчав, що замість того, щоб говорити про Божу «безумовну любов» і продовжувати непорозуміння, було б мудріше говорити про любов Батька і Сина як про безмежну, досконалу і тривалу.

Наш Небесний Батько і наш благословенний Спаситель завжди любитимуть нас, незважаючи ні на що.

Було б мудро жити так, щоб ми могли відчути, впізнати та пережити цю любов і ту вічну радість, на яку вона вказує.

Коли ми робимо все можливе, щоб іти шляхом завітів, не відхиляючись на заборонені стежки, Бог, наш Батько, визнає і прийме наші найкращі зусилля.

Він часто посилатиме тихі прояви Своєї любові, щоб підняти, зміцнити та підбадьорити нас.

Сестра Крістін М. Ї з Генерального президентства Товариства допомоги навчала:

«Можливо, як і я, ви благали про допомогу, щоб не залишитися на самоті під час деяких найбільш емоційно, фізично та духовно складних періодів вашого життя. Ці напружені періоди зростання залишили на душі те, що я називаю “духовними розтяжками”.

Але я свідчу, що Він ніс мене і Він нестиме вас. Він на долонях Своїх вирізьбив вас (Ісая 49:16; 1 Нефій 21:16). Він був поруч, коли ви прагнули “бути праведними у темряві”. Він не покинув мене і Він не покине вас. І я завжди любитиму Його за це».

Джерело: ldsliving.com

The post Чи є Божа любов «безумовною»? Чого вчать Писання про відчуття Його присутності appeared first on MoreFaith.org.ua.

Надто часто я дозволяла власним обмежувальним переконанням щодо самої себе формувати ту версію Бога, якій я поклонялася і тим самим обмежувати моє розуміння того, ким є Бог, як сильно Він мене любить і яку роль Він може відігравати в моєму житті. Багато в чому я усвідомила, що поклонялася фальшивому Богу — Богу, якого я створила у своєму розумі.

• Іноді я не відчувала себе абсолютно рівною чоловікам у Церкві, тому поклонялася Богу, який цінує чоловіків більше, ніж жінок.
• Коли я протягом 11 років перебувала в приходах для неодруженої молоді, я відчувала себе відчуженою і без своєї ролі в Церкві, тому поклонялася Богу, який цінує одружених людей більше, ніж самотніх.
• Коли мені здавалося, що мої покликання в Церкві не були престижними або мої таланти не використовувалися, я поклонялася Богу, який не бачить мого божественного потенціалу.
• Коли я припускала, що Бог розчаровується в мені, якщо я не дотримуюся заповідей і своїх завітів з абсолютною точністю, я поклонялася Богу транзакцій, який ретельно занотовує кожен мій хибний крок.
• Коли я відчувала, що на мої молитви немає відповіді і Бог не присутній у моєму житті, я поклонялася Богу, який відсторонений і не цікавиться мною.

Що Писання та провідники Церкви прояснюють про природу Бога

За іронією долі, цей далекий, упереджений Бог, якому я часто поклонялася, є прямою протилежністю тому Богу, в якого мене вчили вірити. Тож ким є Бог насправді і ким Він не є?

Хоча це масштабне питання, на яке існують десятки відповідей, я знайшла втіху в потужних вченнях президента Джеффрі Р. Холланда.

Стосовно того, ким Бог не є, президент Холланд сказав:

«Бог не мертвий і Він не є відсутнім землевласником. Бог не є байдужим, примхливим чи сварливим. Перш за все, Він не є якимось божественним суддею, який намагається підловити нас на помилці… Те, що так багато людей думають про Бога (якщо вони взагалі про Нього думають), мабуть, змушує Його плакати».

Щодо того, ким є Бог, він зазначив:

«Милосердя — Його місія, а любов — Його єдина праця».

Писання повторюють цю ж істину. В Алма 42:15 говориться, що Бог є «досконалим, справедливим Богом, а також і милосердним Богом». А 1 Івана 4:8 дає просту відповідь: «Бог є любов».

Як я змінила своє сприйняття Бога

Бог, якому я поклоняюся зараз, є більш люблячим, більш співчутливим і більш присутнім, ніж я коли-небудь могла уявити. Але ця зміна в моєму сприйнятті не відбулася за одну ніч.

Мій шлях до розуміння справжньої природи Бога, можливо, почався з цієї цитати, яку приписують Альберту Ейнштейну:

«Є лише два способи прожити своє життя. Перший — ніби чудес не існує. Другий — ніби все навколо є дивом».

Мені потрібно було почати вірити в Бога чудес, який, як сказав старійшина Патрік Керон у своєму виступі на генеральній конференції у квітні 2024 року, перебуває «у невпинному пошуку нас». Коли я дозволила собі глибше повірити в божественного, всезнаючого, вселюблячого Бога, мені стало набагато легше повірити у власну божественну ідентичність як дочки цього Творця.

Цей імпульс допоміг мені побачити більш люблячого Бога під час вивчення Писань і старанно шукати супроводу Святого Духа, щоб відкрити Його справжню природу. Я часто відвідувала храм і проводила час у целестіальній кімнаті, а також годинами вела щоденник пізно вночі, щоб поступово змінити своє сприйняття Бога з Того, Хто перебуває десь у хмарах, на Того, Хто йде поруч зі мною.

• Бог, якому я поклоняюся зараз, плаче, коли чоловіків і жінок налаштовують одне проти одного і бачить мій безмежний потенціал як Своєї доньки.
• Бог, якому я поклоняюся зараз, не рахує кожну мою провину, а охоче готується бути моїм захисником.
• Бог, якому я поклоняюся зараз, не зневажає мене, а м’яко спонукає ділитися своїми талантами і йти за своїми мріями.

День за днем я вчилася бути набагато щедрішою у своєму уявленні про те, ким Він є і яке бачення Він має щодо мого життя — і життів усіх нас.

Коли я відчуваю труднощі і ставлю все під сумнів, я обираю поклонятися Богу, який здатен витримати мої сумніви і ніжно оберігати прагнення мого серця. Чим швидше ми перестанемо поклонятися фальшивому Богу, тим швидше зможемо отримати безліч чудес, які наш справжній Небесний Батько вплітає в наше повсякденне життя.

Тож, якщо Бог, якому ви поклоняєтесь, має будь-яку іншу місію, окрім милосердя та любові, познайомтеся з Ним заново — і спостерігайте за чудесами, які відбудуться після цього.

Джерело: ldsliving.com

The post Як я перестала поклонятися фальшивому Богу appeared first on MoreFaith.org.ua.

У Біблійному словнику сказано, що «молитва — це форма праці». Старійшина Шамвей розширив цей принцип, зазначивши:

«Є багато способів, як ми можемо працювати над нашими молитвами, включаючи увагу до нашої пози, вміння слухати, записувати й діяти відповідно до отриманих вражень, а також формулювати щирі запитання, щоб звернутися з ними за порадою до Господа».

Я ніколи раніше не думала про те, що моя поза може бути одним із способів поглибити мої щоденні молитви. Але згадайте приклади з Писань: часто перед тим, як хтось молиться, ми читаємо про його фізичне положення. Ось кілька випадків:

• Енош каже: «І я став навколішки перед моїм Творцем, і я заволав до Нього в палкій молитві…».
• У 3-му Нефії Спаситель наказує натовпу «опуститися на землю», і «Він Сам також опустився навколішки на землю» перед тим, як почати молитися.
• Як у Книзі Мормона, так і в Ученні і Завітах носіям священства вказується ставати на коліна перед благословенням причастя.
• У книзі «Джозеф Сміт — Історія» ми читаємо, що Джозеф «став на коліна» для молитви перед тим, як отримати Перше видіння. Старійшина Шамвей каже про цей момент: «Можливо, перший і найсвятіший урок Відновлення полягає в тому, що коли ми щиро стаємо на коліна і звертаємося до Бога, Він відповідає».

Наш живий пророк, Президент Даллін Х. Оукс, також згадував про це на генеральній конференції у жовтні 2025 року:

«Сім’ї отримують великі благословення, якщо вони моляться разом, стаючи на коліна ввечері та вранці, щоб подякувати за благословення і помолитися про спільні турботи».

Що дає увага до пози під час молитви

Звісно, молитися — це завжди чудово, незалежно від того, як і коли ми це робимо. Небесний Батько чує кожну молитву, чи ми промовляємо її вголос, стоячи на колінах біля ліжка, чи подумки, йдучи вулицею. Справа не в тому, що Богу легше почути молитву на колінах; це не допомагає Його слуху. Але я вірю, що увага до нашої пози може допомогти нам.

Подолання спокуси розлягтися на ліжку під час молитви допомагає мені зосередитися і я відчуваю більше благоговіння. Мені подобається уявляти, як би я поводилася, якби дійсно стояла безпосередньо перед Небесним Батьком. Це допомагає мені пам’ятати, наскільки Він реальний, уважний і близький.

Як співається в одному з наших нових прекрасних гімнів:

«Мить за миттю, вночі чи вдень, Мій Небесний Батько недалеко. І Він буде поруч, коли я прошепочу Його ім’я. Він близький, мов тиха молитва, Близький, мов тиха молитва».

Я хочу відчувати цю близькість щодня. І я вірю, що така маленька і проста дія, як усвідомлене ставлення до своєї пози, нагадуватиме мені про те, що Він справді поруч.

Джерело: ldsliving.com

The post Простий спосіб зробити щоденні молитви більш значущими appeared first on MoreFaith.org.ua.

Джером і Кессіді Нельсон вирушили в автомобільну подорож із шістьма своїми дітьми, прагнучи створити особливі спогади перед тим, як у їхній родині почнеться новий етап. Одна з їхніх доньок готується до вступу до коледжу, а двоє синів — до служіння місіонерами повного дня.

«Це мала бути наша остання прощальна подорож перед тим, як наша сім’я роз’їдеться», — пояснила Кессіді Нельсон у коментарі для новинного каналу KSL.

Однак під час зупинки в Портленді, штат Орегон, усе пішло не за планом.

Втрата, більша за матеріальну

Родина завантажила у свій 12-місний фургон практично все необхідне для відпустки: туристичне спорядження, багаж, велосипеди, рюкзаки, пляжні речі, дитяче автокрісло та інші потрібні предмети.

Перед тим як зупинитися на ніч у готелі в Портленді, вони вжили заходів безпеки, щоб захистити деякі зі своїх найпомітніших речей.

«Ми знали, що наші велосипеди можуть стати мішенню, — зазначила Кессіді. — Тому ми скріпили їх замками і поставили біля паркану».

Але під ранок сталося те, чого ніхто з них не очікував. Згідно із записами камер спостереження готелю, невідомий викрав увесь фургон, поки родина відпочивала в будівлі. Наступного ранку Нельсони спустилися поснідати з дітьми і, визирнувши у вікно, побачили, що автомобіля немає.

«Хвилин десять це здавалося чимось сюрреалістичним. Ми просто не могли зрозуміти, що сталося», — розповів Джером Нельсон.

Окрім автомобіля, родина втратила значну частину речей, які взяла в поїздку, зокрема велосипеди, спортивне спорядження, дитячі речі та предмети, що мали сентиментальну цінність. Проте для Кессіді однією з найболючіших втрат стали речі, на які їхні діти заробили власною працею.

«Наші діти заробляли гроші. Вони працювали цілий рік, щоб зібрати кошти на ці ключки для лакросу і тепер їх немає. Вони нічого не варті для тих, хто викрав нашу машину, але для нашої сім’ї вони дуже дорогі», — поділилася вона.

Вони вирішили рухатися далі

Попри емоційний удар і труднощі, спричинені крадіжкою, родина ухвалила несподіване рішення: не повертатися додому.

За допомогою родичів і друзів вони орендували інший автомобіль і продовжили відпустку, яку так довго планували. Кессіді згадує, що змінити погляд на ситуацію їй допомогла розмова з матір’ю.

«Я постійно думаю про те, що саме зараз настав час показати своїм дітям: погані речі трапляються, але треба продовжувати рухатися вперед», — сказала їй мама.

Ця порада стала уроком для всієї родини. Відкинувши розчарування та невизначеність, Нельсони вирішили зосередитися на тому, чого вони не втратили.

«Зрештою, матеріальні речі не мають значення. Ми всі у безпеці. Ми всі разом. Це найголовніше», — розмірковує Джером.

Громада, яка відгукнулася з щедрістю

Дізнавшись про ситуацію, друзі та члени громади організували кампанію на платформі GoFundMe, щоб допомогти родині оговтатися від втрат, яких вона зазнала під час подорожі.

Ініціатива швидко отримала відгук від людей, які захотіли допомогти з придбанням речей першої необхідності та покриттям непередбачених витрат. В оновленні до кампанії організатори підкреслили контраст між болем, спричиненим крадіжкою і солідарністю, що проявилася після неї.

«Коли все це почалося, ми побачили найгірше в людях, а тепер бачимо найкраще в людстві», — написали вони.

Поки розслідування триває в поліції Портленда, родина Нельсон рухається вперед із вдячністю за підтримку і з переконанням, що речі можна замінити, а безпека, віра та сімейна єдність — це набагато цінніші скарби.

Джерело: masfe.org

The post Сімейна подорож членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, що обернулася несподіваним випробуванням appeared first on MoreFaith.org.ua.

В одному з епізодів подкасту All In з Морган Пірсон Ґері ділиться своїми порадами для тих, хто нещодавно приєднався до Церкви.

Майте терпіння

Ґері не прикрашає той факт, що новонаверненим знадобиться час на адаптацію. «Вам просто доведеться зробити достатньо повторень і стикатися з цими речами знову і знову, щоб вони перейшли з вашої голови до серця, а потім і в практику, — пояснює він. — Ви не можете це квапити».

Ґері каже, що для нових членів церкви немає чітко визначеного графіка чи розкладу, зазначаючи, що він, наприклад, чекав чотири роки, перш ніж отримати свій ендаумент. Він радить іншим не поспішати під час знайомства з євангелією, навіть якщо вони відчувають тиск з боку інших діяти швидше.

«Ми всі біжимо цю дистанцію у своєму власному темпі», — каже він. — «Майте терпіння до себе і терпіння до людей, з якими зустрічаєтеся, тому що багато членів нашої церкви не мають жодного уявлення, як взаємодіяти з новими членами».

Він додає, що приєднання до нової релігії також означає вивчення нового словника. Новонаверненим доведеться витратити час на переосмислення деяких термінів, особливо якщо вони прийшли з іншої християнської конфесії.

«Якщо ви походите з такого ж середовища, як моє, багато мовних зворотів є подібними, але їхні визначення не збігаються, — зазначає він. — Отже, це схоже на проблему діалекту. Ми розмовляємо тією ж мовою, але ми з різних регіонів. Деякі слова трохи відрізняються. … Знадобиться просто трохи часу, щоб зрозуміти цю мову».

Продовжуйте повертатися до Книги Мормона

Перш за все, Ґері радить новим членам церкви зосереджуватися на Книзі Мормона в моменти розчарування або розгубленості.

«Якщо нічого не допомагає і все йде шкереберть — а колись так і буде — просто подбайте про те, щоб кожного божого дня ви читали і … розмірковували. Або іншими словами, просто думали про це; думали про те, що читаєте і просто продовжували це робити», — каже він.

«Поширена фраза, яка мені дуже подобається, звучить так… “Просто продовжуйте повертатися”. Ця єдина порада допоможе вам на вашому шляху як нового члена, мабуть, більше, ніж будь-що інше. Тому що, зрештою, постійне повернення означає, що ви зробите більше повторень; ви почуватиметеся комфортніше. А бути більш спокійним — означає мати більше впевненості. Ви відчуєте, що знаходитесь на своєму місці».

Минуло шість років відтоді, як Ґері охристився і він свідчить, що євангелія Ісуса Христа продовжує допомагати йому вдосконалюватися по-новому.

«Кількість змін, які вона спонукала мене здійснити і те, на що вона відкрила мені очі щодо мене самого — яким має бути чоловік, батько, співробітник і друг — це настільки практично і повчально. Вона просто так сильно допомогла мені стати кращим. …

Це схоже на божественний GPS-навігатор, який підказує мені, куди повернути і … коли мені потрібно перелаштувати маршрут. І … я думаю, що він продовжує змінювати моє серце. Коли я тільки прийшов, це змінювало мій розум. Через шість років це змінює моє серце».

Джерело: ldsliving.com

The post Баптистський пастор приєднався до Церкви. Його поради для нових членів — на вагу золота. appeared first on MoreFaith.org.ua.

Навколо нього інші батьки вставали, аплодували й раділи. Він теж хотів це зробити, але його тіло вже не слухалося так, як раніше. Він відчував холод, нудоту, металевий присмак у роті й таку глибоку втому, що навіть думати здавалося важко.

Бред, член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів із Сан-Тан-Веллі, штат Аризона, усе життя жив із полікістозною хворобою нирок. Це спадкове захворювання спричиняє утворення кіст у нирках, через що з часом вони перестають працювати.

Протягом багатьох років він знав, що цей момент може настати. Однак коли йому справді стало погано, реальність виявилася набагато важчою, ніж він уявляв.

«Думаю, я просто відсунув це кудись у глибину своїх думок».

Але коли симптоми стали сильнішими, тривога стала постійною. До січня 2023 року його нирки вже відмовляли. Навіть пройти до кухні було для нього важко — він задихався. Крім того, йому доводилося переживати дуже болісні епізоди, коли деякі кісти розривалися й починалася внутрішня кровотеча. Такий біль міг тривати тижнями.

У березні того року Бред і його дружина Анджела отримали дзвінок від нефролога. Лікар попросив їх приїхати якомога швидше, бо їм потрібно було поговорити.

Функція нирок Бреда впала нижче рівня, який вказував на необхідність трансплантації. Того дня вони говорили про національний список очікування — процес, який може тривати кілька років.

Поки Бред проходив обстеження, щоб офіційно потрапити до списку, він почав перитонеальний діаліз. Щовечора йому потрібно було рано бути вдома, щоб підключитися до апарата, який очищав його тіло від токсинів під час сну. З гумором Бред визнавав, що це «трохи псувало побачення» з дружиною.

Через п’ять місяців його офіційно внесли до національного списку очікування на трансплантацію нирки в клініці Мейо. Тоді його сім’я опублікувала просте повідомлення у Facebook. Вони лише попросили, щоб ті, хто бажає, розглянули можливість пройти тести й дізнатися, чи можуть вони стати донором.

Відповідь людей глибоко їх зворушила.

Бред не очікував багато. Можливо, п’ятьох чи шістьох людей. Але повідомлення почали надходити від родичів, друзів, знайомих і навіть людей зі школи, з якими він не спілкувався багато років.

«Я намагався скласти список усіх, хто зареєструвався, але збився з рахунку, коли дійшов приблизно до 60».

Для нього це був смиренний і дуже промовистий досвід.

«Я не усвідомлював, наскільки мене люблять».

Серед тих, хто побачив цю публікацію, був Кріс Ранкел, який на той час був братом – милосердним служителем Бреда й Анджели. Вони не були близькими друзями, але щось усередині Кріса не давало йому спокою.

Він відчував, що має пройти обстеження.

Спочатку ця думка здавалася йому занадто серйозною. Він навіть щиро подумав, що любить свої органи й не був упевнений, чи хоче проходити через щось подібне.

Але це відчуття не зникало. Кріс розповів своїй дружині Кенді про те, що відчував. Невдовзі вона також отримала духовне підтвердження — і сталося це несподіваним чином.

Це було не під час довгої молитви й не в особливо урочистий момент. Це сталося, коли вона стояла на світлофорі.

Кенді згадувала, що відчула силу, яка пройшла через неї від голови до ніг. У ту мить вона зрозуміла, що її чоловік має продовжити цей процес. Вона також відчула дуже ясний мир: усе буде добре.

З цією впевненістю Кріс розпочав медичні обстеження в клініці Мейо. Процес був довгим і ретельним. Лікарі мали підтвердити, що його здоров’я, група крові та інші фактори сумісні з Бредом.

Поки він проходив обстеження, Кріс відчував, що підійде як донор.

Так і сталося.

Коли родина Ранкел дізналася, що Кріс може пожертвувати свою нирку, вони зателефонували родині Байвотер.

Це був сонячний червневий день в Аризоні, коли Кенді зателефонувала Анджелі. Почувши новину, Анджела не змогла стримати сліз.

«Я розплакалася. Як можна подякувати за таку жертву?»

Вона одразу зателефонувала Бреду, який у той момент працював між прийомами пацієнтів у своєму кабінеті оптометрії. Новина настільки його зворушила, що йому знадобилося кілька хвилин, щоб опанувати себе й продовжити прийом.

Бред знав, що його випадок був особливим. Він був на діалізі лише чотири місяці, тоді як багато людей чекають роками. Але він також відчував, що жодних слів не вистачить, щоб висловити його вдячність.

З часом цей досвід допоміг йому глибше зрозуміти любов Ісуса Христа.

«Саме це я відчуваю до мого Спасителя і до того, що Він зробив для мене. Те, що Кріс зробив для мене, і вдячність, яку я відчуваю до нього, ще більше відкрили моє серце, щоб прийняти любов Спасителя».

У день операції, 26 вересня 2023 року, Бред і Анджела прибули до лікарні схвильованими. Коли вони йшли до ліфта, хтось грав на громадському піаніно гімн «Боже, до Тебе йду». Для Бреда це стало моментом миру.

Потім, коли вони піднялися ліфтом і двері відчинилися, вони побачили Кенді, яка чекала на них. Бред згадував, що, побачивши її, дуже сильно відчув Духа. Того дня Кріс Ранкел зробив те, на що наважуються небагато братів-служителів, — пожертвував нирку.

Хоча Кріс і Кенді вже не призначені братом і сестрою-служителями для Бреда й Анджели, стосунки між двома сім’ями не завершилися разом із тим покликанням. Навпаки, вони переросли в глибоку дружбу, позначену служінням, вдячністю та християнською любов’ю.

Тепер вони служать одне одному іншими способами.

Озираючись назад, Бред визнає, що не кожен буде покликаний пожертвувати орган. Але кожен із нас може змінити чиєсь життя.

«Ти навіть не уявляєш, наскільки можеш допомогти людині або наскільки можеш змінити її життя. Це не обов’язково має бути пожертва нирки. Це може бути просто готовність бути поруч із кимось, бути готовим пожертвувати чимось і служити».

Джерело: Church News, masfe.org

The post Чоловікові була потрібна нирка і допомога прийшла від того, від кого він найменше цього очікував. appeared first on MoreFaith.org.ua.

Усе почалося під час футбольного матчу. Після сильного удару в коліно він подумав, що це просто чергова травма. Однак з кожним днем біль ставав дедалі сильнішим, а відповідей усе не було.

Він звертався до різних спеціалістів, але ніхто не міг визначити, що саме відбувається. Зрештою один лікар призначив МРТ, і результати показали наявність пухлини.

Невдовзі була проведена біопсія, після якої він отримав остаточний діагноз. Це була злоякісна пухлина третього ступеня.

Коли не знаєш, що робити, Бог може показати шлях.

Отримати таку новину ніколи не буває легко. Ні він, ні його сім’я майже нічого не знали про цю хворобу і не розуміли, яким має бути наступний крок.

Однак посеред невизначеності вони почали бачити, як перед ними відкриваються потрібні двері.

Хоча вони не розуміли всього, що відбувалося, вони відчували, що Небесний Батько веде їх до людей і місць, які їм потрібно було знайти.

Завдяки цьому скеруванню вони змогли потрапити до державної спеціалізованої педіатричної лікарні Ніно поблано у місті Пуебла (Мексика) і розпочати лікування.

Його історія змушує нас замислитися над тим, що іноді ми очікуємо, що Бог одразу забере наші труднощі. Але в інші моменти Його допомога приходить через те, що Він показує нам наступний крок, посилає людей, які можуть допомогти, і дає силу продовжувати йти вперед.

Це було випробування, яке вимагало віри.

Його перша госпіталізація тривала три місяці. У цей час він отримав свою першу хіміотерапію з надією, що пухлина зменшиться.

Але результати були не такими, на які він очікував.

Лікування не змогло зменшити розмір раку, і лікарі визначили, що буде необхідна ампутація.

Цю новину було важко прийняти. Був страх, запитання і багато емоцій, які, здавалося, неможливо було контролювати. Але, готуючись до операції, він і його сім’я вирішили довіритися Господу.

Віра не усунула реальність випробування, але допомогла їм зустріти його з миром, якого вони не могли знайти самотужки.

Мир прийшов у найважчий момент.

Операція тривала приблизно шість годин. Коли він прокинувся, то знав, що його життя змінилося назавжди. Був фізичний біль, і починався новий етап, сповнений викликів.

Однак він також пам’ятає присутність Святого Духа, Який супроводжував його протягом усього цього процесу.

Навіть під час відновлення він відчував спокій, який важко пояснити. Це була впевненість у тому, що він не сам. Саме тому молитва стала однією з його найбільших сил.

Щоразу, коли біль посилювався або зневіра намагалася з’явитися, він знаходив утіху в розмові зі своїм Небесним Батьком.

Ці переживання зміцнили його свідчення про те, що Бог чує молитви й залишається поруч зі Своїми дітьми навіть у найважчі моменти.

Коли Божі плани кращі за те, що ми можемо уявити.

Минуло два роки, двадцять чотири цикли хіміотерапії та чотири операції. Шлях був довгим, однак обіцяння, яке колись здавалося таким далеким, зрештою здійснилося.

Це історія старійшини Ернандеса, який сьогодні служить місіонером повного дня в Теуакані, Пуебла, представляючи Ісуса Христа і ділячись Євангелією з іншими людьми. Озираючись назад, він визнає, що Божі плани досконалі, навіть коли ми не можемо зрозуміти їх одразу.

«Будь терпеливим у стражданнях, бо ти матимеш їх багато; але витерпи їх, бо ось, Я з тобою, аж до кінця твоїх днів» (Учення і Завіти 24:8).

Ісус Христос знає нас особисто — наші випробування, нашу боротьбу і наші страхи. Він уже пройшов цей шлях заради нас і досконало розуміє те, що ми відчуваємо.

І хоча відповіді не завжди приходять так, як ми очікуємо, його досвід навчив його, що любов Спасителя ніколи не підводить і що з Його допомогою можливо йти вперед навіть у найважчі моменти.

Джерело: masfe.org

The post Він втратив ногу, але все одно вирішив поїхати на місію. appeared first on MoreFaith.org.ua.

У той час моя сестра Вілма працювала медсестрою в лікарні в місті Давао, Філіппіни. Одного дня вона повернулася з роботи й сказала: «Мамо, у мене є для тебе дещо». Моя мама подумала, що це буде їжа або якась дрібниця, але це була дитина. Вілма сказала: «Мамо, ця дитина поживе з нами тиждень, бо соціальним службам поки що немає куди її влаштувати».

Моя мама повністю присвятила себе турботі про цю маленьку дівчинку. Коли вона почала дивитися за межі власного болю, піклуючись про дитину, вона знову ожила. Її депресія зникала, коли вона дбала про ще одну Божу дитину — немовля, якому був потрібен хтось поруч. Для мене було дивовижно бачити, як моя мама прокидається від своєї депресії й знову стає схожою на себе.

Ще до завершення того тижня ми всиновили цю дитину, і вона стала нашою сестрою — Гані, десятою дитиною в сім’ї. До сьогодні моя мама й Гані дуже близькі, і я дуже вдячна, що вона стала частиною нашої родини. Це як сказала моя мама: Гані — дитина наших сердець, навіть якщо вона не наша по крові.

Примітка редактора: Ця стаття вперше з’явилася в травнево-червневому випуску журналу LDS Living Magazine.

Джерело: ldsliving.com

The post Моя мама тонула в депресії. Зцілення прийшло найнеочікуванішим способом appeared first on MoreFaith.org.ua.

Кілька місяців тому я летіла до Аризони, щоб відвідати свою сім’ю. Щойно я зайшла в аеропорт, у мене з’явилося сильне відчуття, що там є хтось, кого я маю знайти й кому маю допомогти. Зазвичай в аеропортах я не є дуже альтруїстичною людиною. Пам’ятаю, як подумала: «Що це взагалі таке?» Але я була готова діяти.

Я пройшла контроль безпеки, але нікого не помітила. Після контролю я пішла до фудкорту й сіла, щоб трохи попрацювати. Поруч зі мною сиділа жінка, яка розмовляла телефоном. Я випадково почула, що вона телефонує до окружного відділу шерифа.

Вона сказала: «Я телефоную, бо мій молодший брат учора загинув в автомобільній аварії».

У мене стиснулося серце. Пам’ятаю, як подумала: «Ну ось, ми її знайшли». Але я ніколи не переживала такого горя, тому не знала, що сказати чи зробити. Мені потрібно було швидко щось вирішити, бо вона могла піти будь-якої миті.

Я підняла очі й побачила невеликий магазинчик. Я подумала: «Якби я була на її місці, я, мабуть, нічого не їла останні 24 години». Тож я встала, пішла до магазинчика й купила фрукти, протеїнові батончики, столові прибори та серветки, а потім усе це склала разом.

Я підійшла до неї й сказала: «Я випадково почула вашу розмову і мені дуже шкода. Я не знаю, що ще сказати, але подумала, що вам може знадобитися трохи сил дорогою додому». Я простягнула їй пакет і вона розплакалася.

Вона сказала: «Я їду до своєї сім’ї, тож усе буде добре. Ми пройдемо через це разом».

Я відповіла: «Так, ви пройдете».

Ми обійнялися — і на цьому все. Я не знаю, наскільки це щось змінило. Але в мене була мета послужити і я це зробила. Саме в цьому полягає наше особисте служіння — шукати того одного й дослухатися до спонукань, куди б ми не йшли. Коли ми так робимо, ми перебуваємо саме там, де Господь хоче нас бачити.

Джерело: ldsliving.com

The post Я дослухалася до несподіваного спонукання в аеропорту. Це змінило моє бачення служіння appeared first on MoreFaith.org.ua.