1. Розпізнавайте, як саме ви чуєте голос Духа

«З огляду на глибоке бажання Бога говорити з нами, не дивно, що існує багато способів, у які Він спілкується з нами через Святого Духа», — пояснила сестра Вортен.

Іноді вплив Святого Духа може проявлятися як ясна думка, що приходить у ваш розум. В інших випадках це може бути легке внутрішнє спонукання щось зробити. У кожній ситуації Бог говорить до людей по-своєму, тому не дивуйтеся, якщо ви відчуваєте Святого Духа не так, як хтось інший.

Президент Вортен звернув увагу на чотири слова, якими президент Рассел М. Нельсон описував те, як Святий Дух говорить до нас. Цей список може допомогти вам розпізнати, як Дух проявляється у вашому житті:

• Скеровує. Коли ми шукаємо скерування щодо певного питання, ми можемо отримати підказку саме для цієї ситуації, яка веде нас до конкретної відповіді.

• Направляє. Іноді ми отримуємо одкровення, навіть не просячи про нього. Такий «направляючий» вплив Святого Духа часто спонукає людину зробити щось несподіване.

• Втішає. Дух може прийти до нас у час потреби, принести мир у наше серце й допомогти нам відчути, що Бог поруч.

• Постійний. Тихе, постійне товариство Святого Духа — це обіцяння, яке ми отримуємо під час хрищення і конфірмації. «Якщо ми щотижня поновлюємо свої завіти через причастя, — сказав президент Вортен, — ми можемо припускати, що Святий Дух буде з нами більшість часу».

2. Роздумуйте про минулий духовний досвід

Коли здається, що Святий Дух далеко, сестра Вортен порадила згадувати конкретні моменти, коли ви точно знали, що Святий Дух був поруч.

«Роздуми про наш особистий минулий досвід зі Святим Духом — це більше, ніж просто гарна порада, — сказала вона. — Це життєво необхідно».

Такі спогади можуть допомогти вам зрозуміти, що Небесний Батько з вами зараз, бо Він був з вами тоді. Подумайте про свої минулі моменти, коли ви відчували Духа, і про те, як ви знали, що Святий Дух був присутній. Які кроки ви зробили, щоб підготуватися до того моменту? Як ви можете повторити цю підготовку зараз?

Президент Вортен запропонував запровадити практику, яку використовує президент Генрі Б. Айрінг: регулярно запитувати себе: «Чи бачив я сьогодні Божу руку у своєму житті або в житті моєї сім’ї?» Записуйте те, що пригадуєте.

«Це може бути потужним інструментом, який допоможе нам розпізнати, наскільки часто Святий Дух перебуває з нами. І це трапляється частіше, ніж ми можемо думати», — сказав президент Вортен.

3. Запрошуйте Святого Духа впливати на вас

Щоб повною мірою користуватися впливом Святого Духа, ми повинні запрошувати Духа у своє життя. Президент Вортен пояснив, що пам’ять про Ісуса Христа допомагає нам це робити:

«Боже завітне обіцяння, що ми можемо завжди мати Його Духа з нами, відповідає нашій завітній обіцянці завжди пам’ятати Його Сина. Тому один із найкращих способів подбати про те, щоб вплив Святого Духа постійно був з нами, — це постійно пам’ятати Ісуса, “звертатися до Нього в кожній думці”, як сказано в Писанні».

Сестра Вортен також нагадала слова президента Нельсона з виступу на генеральній конференції 2018 року про те, як ми можемо запрошувати Духа: молитовно вивчати Книгу Мормона, регулярно відвідувати храм і виконувати сімейно-історичну роботу.

Вортени також нагадали слухачам: якщо думка, яка приходить до вас, веде вас до Спасителя, то не страшно, якщо ви не можете точно визначити, чи вона від Святого Духа, чи просто з вашого власного розуму. Як навчає Мороній 7:16:

«Бо все, що запрошує чинити добро і переконує вірити в Христа, посилається силою і даром Христа; отже, ви можете знати з досконалим знанням, що це від Бога».

Тож, коли ви намагаєтеся розпізнати істину, пам’ятайте, як саме Бог говорить до вас, і тримайтеся Святого Духа.

Джерело: ldsliving.com

The post 3 духовні ключі до розпізнавання істини в галасливому світі appeared first on MoreFaith.org.ua.

Куди йти? Бажано до бабусі, де зазвичай усе приємніше, а дорослі значно поблажливіші. Ми над цим працюємо. А тим часом це означає, що і я працюю над подоланням власної схильності уникати труднощів. Нещодавнє усвідомлення змінило мій підхід до особистих випробувань. І, як не дивно, цей євангельський урок прийшов через знайомство з північноамериканськими бізонами.

Дивовижний спосіб, у який бізони реагують на бурі

Чи знали ви, що бізони йдуть назустріч бурі, коли відчувають її наближення? Один промовець у нашому приході нещодавно згадав про це явище під час виступу на причасних зборах.

Дві великі стадні тварини століттями блукали дикими просторами Північної Америки — велика рогата худоба та бізони, — і вони мають абсолютно різні стратегії переживання степових бур. Коли худоба відчуває бурю, вона тікає від неї, сподіваючись урятуватися. Коли ж бізони відчувають бурю, вони йдуть їй назустріч, важко ступаючи до тепла по інший бік.

Результат такий: бізони проводять у бурі менше часу, бо вона швидше проходить над ними. А худоба зрештою рухається разом із бурею, і її спроби втекти лише подовжують страждання.

Науковці розмірковували над цим явищем: чому два схожі види в одному природному середовищі демонструють такі різні реакції? Хоча багато аспектів цієї поведінки залишаються незрозумілими, духовну метафору важко не помітити: намагаючись утекти від випробувань, ми лише подовжуємо боротьбу. Але коли зустрічаємо їх із вірою, ми розвиваємо силу, необхідну, щоб витримати неминучі життєві бурі.

На відміну від худоби, яка фізично менш витривала, бізони мають міцну м’язову будову та товсту шкіру. Це не означає, що бурі їм не шкодять. Бурі все одно залишаються неприємними. Але проходження крізь них зміцнювало бізонів протягом поколінь. Вони ніби знають, що створені протистояти бурі.

Як завіти допомагають нам долати життєві бурі

Цього року, вивчаючи Старий Завіт, ми вже побачили багато сміливості, схожої на сміливість бізонів. Жінки й чоловіки відчували, як на горизонті гуркочуть грозові хмари, і з вірою йшли уперед.

Йосип зустрівся зі зрадою. Мойсей прийняв пророче покликання. Ісус Навин очолив завоювання. Рут обрала вірність. Давид зібрав каміння.

Кожен із них переміг. Кожен увійшов у бурю і пройшов крізь неї до обіцяння. Ймовірно, ніхто з них сам не обрав би таких лякаючих ролей і, здавалося б, неможливих битв. Але вони обрали рухатися вперед.

Історія за історією повторює цю біблійну істину: жінки й чоловіки завіту не можуть і не будуть тікати від бур смертного життя. Натомість Господь укладає завіт, що дасть нам усе необхідне, аби ми могли протистояти їм. Чим більше бур ми зустрічаємо поруч із Ним, тим стійкішим стає наш дух.

«Скорботи [є нашим спільним досвідом,] … невід’ємною частиною божественного плану, що допомагає нам зростати», — навчав президент Даллін Х. Оукс. «Боже запевнення [полягає] в тому, що з погляду вічності опозиції не буде дозволено подолати нас. З Його допомогою, нашою вірністю та витривалістю ми переможемо. Як і смертне життя, частиною якого вони є, усі скорботи тимчасові» (виділення додано).

Хвороби, біль, залежність, смуток, жорстоке поводження, погані звички, нові звички, самотність, прощення, конфлікти, смерть, горе — життєві бурі різні для кожного з нас, але всі вони абсолютно реальні.

Ми не можемо втекти від власних бур. Але водночас вони не є чимось таким, до чого ми не були підготовлені.

Господь казав нам, що бурі будуть. Він обіцяв бути нашим якорем серед них. І Він навіть показав, що має силу приборкувати їх.

Як Він запевняє нас:

«Коли переходитимеш через води, Я буду з тобою; і через ріки, — вони не потоплять тебе; коли підеш крізь вогонь, не попечешся, і полум’я не обпалить тебе»
Ісая 43:2

Тож нехай іде дощ. Нехай виє вітер. Нехай тремтить земля. Нехай диявол влаштовує свою найтеатральнішу, найшаленішу істерику.

Ніщо з цього не зрівняється з вірою людей завіту, які сміливо дивляться вперед і міцно тримаються за Світло, Яке спокійно чекає по той бік бурі.

Джерело: ldsliving.com

The post Що, якби нам ніколи й не було призначено тікати від життєвих бур? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Після трьох років служіння настав момент, коли Ісус Христос мав здійснити Свою велику і вічну жертву, що ознаменувало кінець Його земного служіння та виконання того, що давно передрікали пророки.

Останній тиждень земного служіння Ісуса Христа — тиждень Його Спокутної жертви — складається з низки подій, які свідчать про Нього як про Спасителя людства та розкривають Його найглибші вчення.

Тріумфальний вхід — День перший

Єрусалим гудів від метушні, адже наближалася Пасха. Багато людей приїхали до міста, щоб взяти участь у святі. Тріумфальний вхід Спасителя описаний у Матвія 21:1–11; Марка 11:1–11; Луки 19:29–44 та Івана 12:12–19. Згідно з Писаннями, Ісус Христос увійшов до Єрусалима верхи на молодому віслюку.

Це мало глибоке значення, оскільки виконувало слова пророка Захарії (Захарія 9:9):

«Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе іде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, синові під’яремної».

У той момент Христос недвозначно і сміливо дав зрозуміти, що Він — Месія. Старійшина Брюс Р. Макконкі навчав:

«Усі деталі цього виняткового епізоду в сукупності ще більше свідчили про особистість центральної постаті цієї сцени. Це було так, ніби Ісус говорив: “Багато разів Я прямо і через очевидні висновки казав вам, що Я — Месія. Мої учні також свідчать про це. Тепер Я приходжу до вас як Цар Ізраїля, саме так, як передрікали давні пророки; і навіть ваша участь у цій події сама по собі є свідченням того, що Я — Той, Хто мав прийти, щоб викупити Мій народ”».(McConkie, DNTC, Vol. 1, pp. 577–78)

Того ж дня Спаситель навчав греків, що Його смерть необхідна для виконання Божого плану (Івана 12:20–36), навівши змістовну аналогію про пшеничне зерно, що падає в землю. Він також благословив Своїх учнів витримати майбутнє руйнування Єрусалима (Марка 11:11) і плакав, дивлячись на місто (Луки 19:41).

Очищення храму — День другий

Найвідомішою подією цього другого дня є те, як Спаситель вигнав тих, хто купував і продавав у храмі. Ця розповідь міститься у Матвія 21:12–16; Марка 11:15–18 та Луки 19:45–48.

У Матвія 21:15 сказано:

«А первосвященики й книжники, побачивши чуда, які Він вчинив, і дітей, що в храмі вигукували: “Осанна Сину Давидовому!”, обурилися».

Слово, перекладене тут як «діти», згідно з Перекладом Джозефа Сміта, стосується «синів царства».

«Це були не хлопчики чи малі діти, як припускає Біблія, а учні — члени Церкви, люди, які мали свідчення про божественність Ісуса. Саме від цих дорослих “синів царства”, цих членів Церкви, які через покаяння та хрищення стали “як новонароджені немовлята” у Христі (1 Петра 2:2), Він отримав досконалу хвалу. Як вона могла виходити від когось іншого, окрім тих, хто знав і підкорявся спонуканням Святого Духа?»(McConkie, DNTC, Vol. 1, p. 585)

Також на другий день Ісус Христос прокляв безплідну смоковницю. Посібник семінарії навчає:

«Прокляття смоковниці Спасителем дало кілька важливих уроків. Смоковниця могла слугувати уособленням розбещених релігійних лідерів юдеїв, які зовні демонстрували благочестя, але не мали справжньої праведності. У цьому ключі подія навчила, що всі ми повинні прагнути жити у відповідності до того, у що ми віримо і чого навчаємо.

Прокляття смоковниці також стало наочною ілюстрацією уроку, який Спаситель дав раніше у Своєму служінні в притчі про смоковницю (див. Луки 13:6–9): усі повинні покаятися або загинути. Побачивши реакцію учнів на прокляття смоковниці, Спаситель також використав цю нагоду, щоб навчити їх про силу віри, здатної творити ще більші чудеса, ніж те, свідками якого вони щойно стали».

Оливна гора — День третій

Цього дня Спаситель Ісус Христос розповів багато Своїх найвідоміших притч на Оливній горі:

• притчу про двох синів (Матвія 21:28–32),
• притчу про злих виноградарів (Матвія 21:33–41; Марка 12:1–9; Луки 20:9–16),
• притчу про відкинутий камінь (Матвія 21:42–46; Марка 12:10–12; Луки 20:17–18),
• притчу про весільний бенкет і весільний одяг (Матвія 22:1–14),
• притчу про десятьох дів (Матвія 25:1–13),
• притчу про таланти (Матвія 25:14–30).

Також саме цього дня Ісус зіткнувся зі Своїми опонентами через питання про податок (Матвія 22:15–22; Марка 12:13–17; Луки 20:19–26). Фарисеї, книжники, іродіани та всі ті, хто протистояв Спасителю, намагалися заманити Його в пастку і змовилися, щоб засудити Його до смерті (Івана 11:53) — змова, яка оформилася саме того дня.

Їхньою метою було змусити Христа суперечити Самому Собі, але Ісус відповів з великою мудрістю:

«…Тож віддайте кесареве кесареві, а Боже — Богові».(Матвія 22:21)

Іншими словами: «Не будьте несправедливими: віддавайте кесареві те, що належить йому; і водночас не будьте безбожними: віддавайте Богу те, що Боже».

«Мудрість цієї відповіді визначає межі подвійного суверенітету і роз’яснює юрисдикцію двох сфер — небесної та земної. Зображення монархів, викарбуване на монетах, вказує на те, що земні речі належать земному правителю. Образ Бога, закарбований у серці та душі людини, означає, що все її єство і всі сили належать Богу і повинні використовуватися в служінні Йому…»(Howard W. Hunter, CR, April 1968, p. 65)

Також цього дня Ісус Христос навчав про дві найбільші заповіді (Матвія 22:34–40; Марка 12:28–34), про Страшний суд (Матвія 25:31–46) та про пожертву вдови (Марка 12:41–44; Луки 21:1–4).

День четвертий

Писання не згадують, що робив Спаситель у цей день. Можливо, Він провів цей час у колі Своїх учнів.

Остання вечеря та Гефсиманія — День п’ятий

Цього дня відбулося багато знаменних подій: пасхальна вечеря (Луки 22:15–18), обмивання ніг учням (Івана 13:1–20), встановлення причастя (Матвія 26:26–29; Марка 14:22–25; Луки 22:19–20), включаючи викриття зрадника за столом і передвіщення смерті Христа (Івана 13), а також велика заступницька молитва Ісуса Христа за нас у Гефсиманії (Івана 17:1–26).

Щодо встановлення причастя, старійшина Джеймс Е. Талмейдж писав:

«Поки Ісус з Дванадцятьма ще сидів за столом, Він узяв хліб і, побожно подякувавши та благословивши його, освятив, дав кожному з апостолів частину, кажучи: “Прийміть, їжте; це тіло Моє”; або, згідно з більш розширеним описом: “Це тіло Моє, що за вас віддається: це чиніть на спомин про Мене”. Потім, узявши чашу з вином, Він подякував, благословив її і подав їм із наказом: “Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів. Кажу ж вам, що віднині не буду пити від цього плоду виноградного до того дня, коли питиму його новим із вами в Царстві Мого Отця”. У такий простий, але вражаючий спосіб було встановлено обряд, відомий відтоді як Таїнство Вечері Господньої. Хліб і вино, належним чином освячені молитвою, стають символами тіла і крові Господа, які слід приймати з благоговінням і на спомин про Нього».(Jesus the Christ, pp. 576–77)

Після цієї останньої зустрічі з усіма Своїми апостолами Христос пішов до Гефсиманського саду.

«Саме там Ісус узяв на Себе гріхи світу за умови покаяння. Саме там Він страждав понад те, що могла винести людська сила. Саме там Він стікав кров’ю з кожної пори. Саме в Гефсиманії Він відчував таку велику муку, що був готовий просити, аби ця гірка чаша обминула Його — і саме там Він зробив Свій остаточний вибір виконати волю Батька. Саме там ангел спустився з небес, щоб зміцнити Його в годину найбільшого випробування. Багато людей були розіп’яті, і муки та біль такого покарання є надзвичайними, але тільки одна особа — Син Божий — схилилася під тягарем страждань, що випали на Його долю тієї темної ночі, тієї ночі, коли Він спустився нижче всього, готуючись піднятися вище всього».(McConkie, DNTC, Vol. 1, pp. 774–75)

Хрест — День шостий

Протягом цього дня наш Спаситель був зраджений Юдою Іскаріотом (Матвія 26:47–50; Марка 14:43–45; Луки 22:47–48; Івана 18:3–4), приведений до тогочасної влади і засуджений (Матвія 27:1–2; Марка 15:1; Луки 22:66–71; Івана 18:15–18), а також побитий і висміяний (Матвія 27:39–44; Марка 15:29–32; Луки 23:35–37).

Ісус Христос був приведений на Голгофу і, проголосивши великі істини з Хреста (Луки 23:34, 43, 46; Івана 19:26–30; Матвія 27:46), віддав Свій дух.

«Ісус Христос помер. Його життя не було забране у Нього, окрім як з Його власної волі. Яким би солодким і бажаним не був би спокій смерті на будь-якому з ранніх етапів Його страждань від Гефсиманії до хреста, Він жив, доки все не було виконано так, як було призначено. В останні дні було чути голос Господа Ісуса, який підтверджував реальність Його страждань і смерті, а також вічну мету, досягнуту цим. Слухайте Його слова і зважайте на них: “Бо ось, Господь, ваш Викупитель, витерпів смерть у плоті; отже, Він витерпів біль усіх людей, щоб усі люди могли покаятися і прийти до Нього” (УЗ 18:11)».(Talmage, Jesus the Christ, pp. 639–40)

Йосип з Ариматеї забрав Спасителя і поклав Його в гробницю.

Гробниця — День сьомий

До входу в гробницю, де лежав Христос, привалили камінь, а на варті поставили солдатів (Матвія 27:62–66).

Воскресіння — День перший

Наш Господь і Спаситель воскрес із мертвих у перший день тижня, на третій день після Своєї смерті (Матвія 28; Марка 16; Луки 24; Івана 20), з’явившись спочатку Марії Магдалині, а згодом — Своїм учням.

Щодо Воскресіння старійшина Д. Тодд Крістофферсон навчав:

«Воскресіння Христа показує, що Його існування є незалежним і вічним. Завдяки Своїй Спокуті та Воскресінню Ісус Христос подолав усі аспекти Падіння. Фізична смерть буде тимчасовою, і навіть духовна смерть має кінець, оскільки всі повертаються в присутність Бога, принаймні тимчасово, щоб бути судженими. Ми можемо мати абсолютну довіру та впевненість у Його силі подолати все інше і дарувати нам вічне життя».

Завдяки Йому смерть — це не кінець. Завдяки Спасителю ми можемо повернутися, щоб жити з Богом, а також можемо знайти радість, спокій і втіху в цьому земному житті.

У день Свого воскресіння наш Учитель змінив хід людської історії та зробив можливим наше возз’єднання з тими, кого ми любимо.

The post Що робив Ісус протягом Свого останнього тижня на Землі? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Через це від самого початку урочисті зібрання були тісно пов’язані зі священними моментами, храмовим поклонінням та колективною відданістю Господу.

У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів ця практика була відновлена і продовжує відігравати важливу роль у поклонінні та святкуванні.

Що таке урочисте зібрання сьогодні?

Згідно з офіційним визначенням Церкви:

«Урочисті зібрання — це особливі, священні збори, що проводяться з різною святою метою. Вони вимагають, щоб Святі останніх днів приходили на зібрання з піднесеним почуттям духовності. Ці зібрання включали підтримку нових президентів Церкви, освячення храму або іншої значущої будівлі (наприклад, Конференц-центру), представлення нових Писань, навчання провідників священства та інші особливі збори».

Іншими словами, це не звичайна зустріч. Урочисте зібрання — це унікальна можливість для членів Церкви взяти участь у священному, єдиному моменті, який позначає важливу духовну віху.

Однією з речей, що робить ці збори особливими, є порядок, встановлений Господом. Під час урочистого зібрання кворуми священства висловлюють свою підтримку в організованому порядку. Усе починається з Першого Президентства, за ним ідуть інші кворуми, і, зрештою, усі члени Церкви встають разом, щоб продемонструвати своє голосування підтримки.

Піднімаючи руку на знак підтримки, ми не лише визнаємо божественну владу пророка, але й беремо на себе особисте священне зобов’язання слідувати вказівкам, які Господь дає через нього.

Коли проходять урочисті зібрання?

Хоча вони відбуваються нечасто, урочисті зібрання проводяться у важливі моменти життя Церкви. До них належать:

• Освячення храмів Як і в давні часи, сучасні храми освячуються через урочисті зібрання. Це священні моменти, коли Божий народ єднається в молитві та поклонінні, посвячуючи Його дім на землі.
• Підтримка нового пророка Іншою значущою подією є покликання нового пророка. Під час генеральної конференції члени Церкви піднімають руки, щоб підтримати нового президента Церкви як пророка, провидця і одкровителя.
• Особливе навчання для провідників священства Деякі урочисті зібрання проводяться для надання натхненних настанов провідникам священства, допомагаючи керувати Церквою в певні періоди.
• Інші особливі події Протягом історії урочисті зібрання також проводилися для визначних подій, таких як представлення нових Писань або всесвітні пророчі моменти. Наприклад, у квітні 2020 року глобальне урочисте зібрання включало «Вигук Осанна», що об’єднав мільйони членів Церкви у прославленні Христа.

Історичні приклади урочистих зібрань

Щоб краще зрозуміти їхню важливість, варто поглянути на кілька ключових моментів:

• Березень 1836 р. — Освячення храму в Кертленді: перше урочисте зібрання в сучасній Церкві відбулося під час цієї події, що супроводжувалася потужними духовними проявами.
• Березень 2018 р. — Підтримка Президента Рассела М. Нельсона: члени Церкви в усьому світі взяли участь у підтримці нового пророка.
• Квітень 2020 р. — Двохсотріччя Першого видіння: глобальне урочисте зібрання духовно об’єднало членів Церкви під час генеральної конференції.

Ці приклади показують, що урочисті зібрання є духовними віхами — рідкісними, але глибоко змістовними моментами в житті Церкви.

Чому урочисті зібрання важливі?

1. Вони єднають Церкву в одному серці Беручи участь в урочистому зібранні, кожен член Церкви робить свій внесок у колективне свідчення. Чи то в храмі, чи на генеральній конференції, чи під час перегляду вдома — кожен стає частиною єдиного тіла віри.
2. Вони підтверджують нашу віру в храми та пророків Ці події незмінно вказують на два центральні стовпи: храм і пророка. У храмі ми зміцнюємо наші стосунки з Богом; підтримуючи пророка, ми демонструємо свою готовність слідувати божественному керівництву.
3. Вони закликають до духовної підготовки Урочисте зібрання — це не просто підняття рук чи повторення слів. Це запрошення підготуватися духовно та бути в гармонії з Духом. Чим краще ми підготовлені, тим глибшим стає цей досвід.
4. Вони позначають моменти переходу та оновлення Кожне урочисте зібрання представляє новий етап — чи то освячення храму, чи початок служіння пророка, чи глобальне послання віри та надії. Це ніби Господь каже: «Це священний момент. Будьте уважні. Будьте вірними».

Висновок

Від часів Старого Завіту до сьогодення урочисті зібрання нагадують нам, що ми є частиною чогось більшого — Царства Божого, яке готується до повернення Христа.

Коли ми беремо участь в урочистому зібранні, ми не просто дотримуємося традиції. Ми виражаємо свою віру, єднаємося як ціле і заявляємо небу та землі, що ми належимо Господу.

Нехай ми завжди живемо так, щоб бути готовими до цих священних моментів, щоб, коли прийде наступне запрошення — у храмі, під час генеральної конференції чи в іншій особливій обстановці — ми були готові відчути присутність Бога та відновити свою відданість Йому.

The post Що таке урочисте зібрання? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Як організована Церква

У межах Церкви її члени беруть участь у різних організаціях, кожна з яких має певну мету.

Наприклад, Товариство допомоги об’єднує всіх жінок віком від 18 років. Кворум старійшин служить дорослим чоловікам. Початкове товариство опікується дітьми віком від 18 місяців до 11 років. Молодь бере участь в організаціях «Товариство молодих жінок» та «Товариство молодих чоловіків».

На додаток до них існує також Недільна школа, яка відіграє центральну роль у навчанні євангелії.

Ця структура не є суто адміністративною — вона духовна. Кожна організація існує для підтримки як індивідуального, так і колективного зростання членів Церкви.

Що таке Недільна школа?

Вивчення євангелії Ісуса Христа не є справою вибору — це заповідь. Писання навчають нас шукати знання, вивчати слово Боже і навчати одне одного.

У Біблії ми читаємо:

«Але зростайте в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». (2 Петра 3:18)

Цей заклик зрозумілий: духовне зростання потребує постійного навчання.

Загалом, Недільна школа — це особливий час, зазвичай по неділях, коли члени Церкви збираються в класах для спільного вивчення євангелії. Однак це не традиційний урок, де одна людина говорить, а інші просто слухають. Навпаки, це простір для участі, роздумів та обміну досвідом.

Таким чином, євангельські принципи оживають — не лише в теорії, а й у тому, як вони застосовуються в повсякденному житті.

Як влаштована Недільна школа

Недільна школа структурована так, щоб відповідати різним етапам життя та духовним потребам.

• Існують класи для дорослих та молоді.
• У деяких приходах також діють спеціальні класи для тих, хто нещодавно охристився.
• Діти в Початковому товаристві також отримують євангельські настанові, але у форматі, адаптованому до їхнього віку: з піснями, історіями та інтерактивними іграми.

Така структура допомагає кожній людині навчатися в середовищі, яке відповідає її потребам.

Яка роль президентства Недільної школи?

У кожному приході є президентство Недільної школи. Ці провідники відіграють важливу роль у зміцненні викладання євангелії.

Згідно з офіційними настановами Церкви, Недільна школа допомагає здійснювати роботу спасіння та піднесення, допомагаючи дітям Божим вивчати євангелію Ісуса Христа та жити за нею.

На практиці це означає, що президентство Недільної школи:

• навчає та підтримує вчителів;
• організовує класи;
• підтримує навчання вдома та в церкві;
• заохочує викладання, зосереджене на Ісусі Христі.

Крім того, ці провідники допомагають учителям навчати з більшою цілеспрямованістю та духовною чутливістю, дотримуючись принципів посібника «Навчати так, як Навчав Спаситель». Коли ця робота виконується належним чином, уроки перестають бути просто інформативними та стають значущим духовним досвідом.

Коли з’явилася Недільна школа?

Недільна школа як християнська практика існувала ще до відновлення Церкви Ісуса Христа.

Наприкінці XVIII століття в Англії та Північній Америці протестантські церкви почали організовувати недільні школи для навчання Біблії дітей — особливо тих, хто працював і не мав доступу до офіційної освіти. Окрім релігійного навчання, ці школи також допомагали з грамотністю.

З часом багато перших членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів уже мали досвід роботи в такій моделі до свого навернення. Це безпосередньо вплинуло на те, як пізніше було структуровано викладання євангелії.

Офіційно Недільна школа в Церкві була організована у 1849 році в Солт-Лейк-Сіті під керівництвом Річарда Баллантайна. На той час існувала чітка потреба у більш структурованому навчанні євангелії, особливо для дітей та молоді. Брат Річард зібрав першу групу з близько 50 дітей і почав навчати їх, використовуючи Біблію, Книгу Мормона та Учення і Завіти.

Програма швидко розповсюдилася серед поселень святих, що створило потребу в навчальних матеріалах, підготовці вчителів та більш формальній організації. З часом Недільна школа розширилася, охопивши молодь і дорослих, і стала невід’ємною частиною Церкви в усьому світі.

Зміни та оновлення в Недільній школі

Протягом багатьох років Недільна школа зазнала кількох важливих змін, щоб краще відповідати потребам членів Церкви:

1. Впровадження програми «За Мною йдіть», яка зміцнила навчання, зосереджене на домівці.
2. Скорочення часу недільних зборів, що зробило заняття більш сфокусованими.
3. Більший акцент на викладанні, зосередженому на Христі та веденому Духом.

Крім того, значуща зміна відбулася нещодавно: 18 березня 2026 року було оголошено, що відтепер жінки можуть служити президентами Недільної школи. Це оновлення розширює участь і показує, як організація продовжує адаптуватися до потреб Церкви.

Чому Недільна школа важлива

Зрештою, Недільна школа — як і всі інші організації Церкви — існує з чіткою метою: допомогти кожній людині наблизитися до Ісуса Христа.

Це простір для навчання, роздумів та обміну досвідом. Водночас вона зміцнює віру та будує зв’язки між членами Церкви. Це більше ніж просто урок — це простір для колективного духовного зростання, де ніхто не навчається наодинці, і всі разом ідуть до Христа.

The post Що таке Недільна школа в Церкві Ісуса Христа? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Це означає, що у своїй основі мир — це насправді дієслово, а не іменник.

Це збігається з тим, чого навчає Ісая, коли каже: «І ділом правдивості мир буде, а плодом правдивості спокій й безпека навіки» (Ісая 32:17, курсив додано). Мені подобається розмежування того, що мир — це не те саме, що спокійна впевненість; натомість мир — це діло праведності, яке ми повинні виконувати: зв’язування, скріплення, сплетіння наших сердець із Богом і одне з одним — щоб досягти тієї спокійної впевненості, якої ми прагнемо.

Коли Господь наводить порівняння для миру, Він не каже, що ми можемо мати мир, мов ідеально тихе озеро з гладкою поверхнею без жодних брижів. Він каже, що ми можемо мати мир, або спокій, як річка (Ісая 48:18). Хоча джерело сили річки, джерело, з якого вона черпає свою міць, є постійним і незмінним, сама річка постійно перебуває в русі. Це активна водойма, що рухається світом, впливаючи на все, до чого торкається.

Отже, хоча мир і є іменником, ми не повинні думати про нього виключно як про щось, що ми маємо, а як про те, що ми робимо. Зрештою, коли Христос навчав заповідей блаженства, Він не сказав: «Блаженні ті, хто має мир». Він сказав: «Блаженні миротворці» (Від Матвія 5:9).

Творення миру потребує практики

Щойно ми приймаємо, що «творення миру вимагає дій», як навчав старійшина Стівенсон, розуміння того, з чого почати, може здатися непосильним завданням. На щастя, старійшина Стівенсон дав нам план дій і для цього: «Ми починаємо з найбазовішого місця — у наших серцях. Потім у наших домівках та сім’ях. Якщо ми будемо практикуватися там, миротворчість зможе поширитися на наші вулиці й поселення».

Мені подобається, що він згадав про практику, тому що творення миру — це не одноразова дія. Це безперервний, схожий на річку процес багаторазового вибору на користь миру. Цей вибір може виглядати як примноження нашої смиренності через запитання: «Чи не я то, о Господи?» (Від Матвія 26:22); коли ми припускаємо найкраще про людину та її наміри, а не найгірше; або коли ми видаляємо коментар в інтернеті замість того, щоб натиснути кнопку «відправити», тому що, незважаючи на будь-які факти чи його обґрунтованість, ми знаємо, що він не побудує міст.

Серця можна сплести знову

Коли ми намагаємося вибирати дії миру, які пов’язують нас одне з одним, може здаватися, що деякі стосунки зруйновані безповоротно, що немає жодної надії зв’язати наші серця так, як того вимагає мир, або, як сказав Алма-старший, мати «свої серця скріпленими в єдності і в любові один до одного» (Мосія 18:21). Але з в’язанням ситуація така: якщо щось розпускається, пряжа все ще залишається придатною. Це потребуватиме зусиль, але ви можете сплести пряжу знову.

Можливо, з неї не вийде зв’язати ту саму річ, що була раніше — напевно, цим конкретним стосункам більше підійде форма шарфа, ніж светра, яким вони колись були. Але якщо ви сприйматимете стосунки не як розбиті, а просто як розпущені, тоді нове сплетіння ваших сердець у єдності та любові почне здаватися можливим.

Якщо вам важко відчувати любов або милосердя до будь-кого з будь-якої причини, найкраще почати, прислухавшись до поради Мормона: «Отже, мої улюблені брати, моліться Батькові з усією енергією серця, щоб вас було сповнено цією любов’ю» (Мороній 7:48). Коли ми молимося Батькові і просимо Його допомогти нам побачити Його дитину так, як бачить Він, Він обов’язково сповнить нас милосердям до неї, тому що Він «наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну стіну ворожнечі» (До Ефесян 2:14).

Джерело: ldsliving.com

The post Що означає мати мир? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Відповідь: У розділі Учення і Завіти 129:1–3 ми читаємо:

«Існує два види істот на небесах, а саме: ангели, які є воскреслими особами і мають тіла з плоті й кісток—Наприклад, Ісус сказав: Доторкніться до Мене й дізнайтесь,—бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю. По-друге: духи праведників, які стали досконалими, ті, хто не воскресли, але успадковують таку саму славу».

З цього ми дізнаємося, що ангели — це особистості, і тому вони не мають крил. Можливо, питання полягає в тому, чому їх зазвичай описують із крилами. Це пов’язано з культурними відмінностями.

У західній культурі ми схильні до буквалізму. Ми говоримо те, що насправді маємо на увазі, без метафор чи алегорій. В інших культурах, зокрема в єврейській, оповіді, знайдені в Біблії, були написані значно поетичніше, з більшою кількістю символізму.

Коли ми розглядаємо символічне значення крил, ми думаємо про те, що вони уособлюють; вони є символом здатності пересуватися, оскільки ангели можуть бути посланцями Бога. Тому, коли ми читаємо у Писаннях про ангелів із крилами (Вихід 25:20; Єзекіїль 10), ми маємо розуміти їхню символічну природу.

Фактично, коли Пророк Джозеф Сміт поставив те саме запитання на цю тему, він отримав відповідь, що «їхні крила є представленням влади рухатися, діяти і т. д.» (УЗ 77:4).

Ми — одна велика сім’я

Ангели — це діти нашого Небесного Батька, або духи, або ті, хто колись жив на землі. Ми також знаємо, що ангели можуть бути близькими нам істотами. Президент Джозеф Сміт сказав:

«Наші батьки та матері, брати, сестри та друзі, які відійшли з цієї землі, будучи вірними та гідними насолоджуватися цими правами та привілеями, можуть отримати місію знову відвідати своїх родичів і друзів на землі, приносячи з Божественної Присутності послання любові, попередження, докору чи повчання тим, кого вони навчилися любити в плоті» (Gospel Doctrine, 5th ed. [1939], 435–36).

Ця обіцянка нагадує нам, що ми ніколи не буваємо по-справжньому самотніми. Коли ми шукаємо божественної допомоги, нам варто не лише дивитися на небеса в пошуках якоїсь незнайомої істоти, а й відчувати близький і люблячий вплив наших власних предків, яким було дано священний дозвіл скеровувати нас.

The post Чи мають ангели крила, чи вони схожі на нас? appeared first on MoreFaith.org.ua.

У мене є запитання, яке може здатися безглуздим, але… коли ми перейдемо у духовний світ, чи будемо ми сумувати за статусом «смертних»? Ми проводимо тут стільки часу, навчаючись за допомогою наших тіл, наших сімей і навіть наших випробувань. Чи будемо ми озиратися назад і відчувати певну ностальгію за цим життям, чи будемо настільки зайняті та щасливі своїм прогресом там, що навіть не згадуватимемо про цей етап?

Відповідь

Попри деякі вірування, які змальовують життя після смерті як статичне існування, у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів ми дізнаємося, що духовний світ — це активне та динамічне місце. Після смерті люди потрапляють у духовний світ — середовище безперервного навчання та прогресу. Там духи очікують на воскресіння та остаточний суд. Президент Даллін Х. Оукс навчав:

«Воскресіння для всіх у духовному світі гарантоване Воскресінням Ісуса Христа (див. 1 Коринтянам 15:22), хоча воно відбувається в різний час для різних груп. До того призначеного часу те, що Писання говорять нам про діяльність у духовному світі, стосується переважно роботи спасіння. Мало що інше відкрито. Євангелія проповідується невігласам, нерозкаяним і бунтівним, щоб вони могли звільнитися від своєї неволі та йти вперед до благословень, які підготував для них люблячий Небесний Батько».

Тут ми дізнаємося, що післяземне існування — це не пауза, а продовження вічного прогресу, розпочатого в доземному житті та продовженого під час земного життя. В іншій частині того ж виступу президент Оукс продовжує:

«Як щодо такого запитання, яке я згадував раніше, про те, де живуть духи? Якщо це запитання здається вам дивним або тривіальним, згадайте багато власних запитань або навіть ті, на які ви намагалися відповісти на основі того, що почули від іншої людини колись у минулому. На всі запитання про духовний світ я пропоную дві відповіді. По-перше, пам’ятайте, що Бог любить Своїх дітей і обов’язково зробить те, що краще для кожного з нас. По-друге, пам’ятайте це знайоме біблійне вчення, яке було найбільш корисним для мене у безлічі запитань, що залишилися без відповіді:

„Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки“ (Приповісті 3:5–6)».

Висновок

Отже, чи сумують люди за земним життям? Ми не знаємо напевно. Писання та вчення пророків відкривають нам, що духи в духовному світі залишаються свідомими, активними та залученими до вічного прогресу. Ми також знаємо, що досвід, отриманий тут, має вічну цінність і пам’ятається після смерті. Хоча про духовний світ відкрито не все, ми можемо бути впевнені, що Бог у Своїй досконалій любові робить усе згідно зі Своїм планом на благо Своїх дітей.

The post Чи будемо ми сумувати за земним життям після переходу по той бік завіси? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Походження Дня суботнього: Субота в Старому Завіті

Від самого початку Бог установив важливість святого дня. В оповіді про Створення, у Бутті 2:2, ми читаємо:

«І закінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив дня сьомого від усієї праці Своєї, яку був чинив».

Господь благословив і освятив сьомий день, встановивши суботу як день спокою та поклоніння для народу Ізраїля. Цей день був ознакою завіту між Богом та Його народом, можливістю подякувати за благословення та шукати духовного спрямування. Отже, дотримання суботи було актом послуху та шани.

Після Воскресіння Христа

З приходом Ісуса Христа та Його Воскресінням у перший день тижня, християни почали збиратися в неділю, щоб ламати хліб і святкувати перемогу Спасителя над смертю. Це поклало початок новій практиці поклоніння. Як ми читаємо в нарисі на євангельську тему про День суботній:

«Після Воскресіння Ісуса Христа, яке відбулося в перший день тижня, учні Господа почали дотримуватися суботи в перший день тижня, у неділю».

Таким чином, ця зміна не була відмовою від заповіді освячувати день, а піднесенням мети цього дня: пам’ятати не лише про створення світу, але й про «нове створіння», що стало можливим завдяки спокутній жертві та воскресінню Ісуса Христа.

День суботній для Святих Останніх Днів

Для членів Церкви неділя — це особливий день, присвячений поклонінню, служінню та відновленню завітів, укладених із Богом. Президент Рассел М. Нельсон навчав:

«Я вірю, що Він хотів, щоб ми зрозуміли: субота була Його даром для нас, що дає справжній перепочинок від суворих буднів і можливість для духовного та фізичного відновлення. Бог дав нам цей особливий день не для розваг чи щоденної праці, а для відпочинку від обов’язків, з фізичним і духовним полегшенням».

За словами президента Нельсона, неділя — це священний час для того, щоб шукати Духа, зміцнювати сімейні зв’язки та служити іншим. Прийняття причастя та роздуми про Спасителя приносять мир і духовне керівництво, необхідні для подолання викликів повсякденного життя.

Благословення від дотримання Дня суботнього

Шанування Дня суботнього — це більше, ніж просто відпочинок від мирських справ. Це запрошення наблизитися до Спасителя. У посібнику «Основи євангелії» зазначено:

«Якщо ми шануємо день суботній, то можемо отримати великі духовні й земні благословення. Господь сказав, що якщо ми дотримуємося дня суботнього з подякою та веселим серцем, ми будемо сповнені радості».

В «Ученні і Завітах», розділ 59, Господь дає нам кілька обіцянь:

«…повнота землі ваша… чи то на їжу, чи на одяг, чи на будинки, чи на стодоли, чи на сади, чи на городи, чи на виноградники; так, усе, що походить від землі у свою пору, створено на благо і вжиток людині, щоб і око радувати, і серце веселити; так, на їжу і на одяг, на смак і на запах, щоб зміцнювати тіло і пожвавлювати душу».

Ці благословення можуть проявлятися як глибше духовне розпізнання, більша гармонія в домі та відновлене відчуття мети. Крім того, День суботній — це можливість від’єднатися від відволікаючих факторів і виховати в собі вдячність.

Виділення часу на вивчення Писань, молитву, співи гімнів і змістовне проведення часу з сім’єю може перетворити дім на невеликий духовний притулок. У неділю ми маємо можливість вшанувати воскресіння Ісуса Христа.

Дотримання цього дня — це спосіб виявити любов і вдячність Богові, отримати духовне керівництво та зміцнити своє зобов’язання йти за Спасителем. Отже, як Святі Останніх Днів, ми поклоняємося Господу в Його святий день і свідчимо словами старійшини Маркоса А. Айдукайтіса:

«Я свідчу, що радість і благословення приходять від поклоніння Богові в Його святий день — включаючи благословення, яких ми зараз не бачимо. І я свідчу: „Блаженний народ, якому Господь — його Бог!“ (Псалом 144:15)».

The post Коли ми святкуємо День суботній? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Згідно з «Путівником по Писаннях», благоговіння — це «глибока пошана до святих речей». Старійшина Л. Том Перрі навчав, що «благоговіння походить від нашого захоплення та поваги до Божества».

Благоговіння — це більше, ніж просто зовнішня поведінка; воно відображає справжню відданість і поклоніння Богу. Президент Девід О. Маккей говорив, що «благоговіння — це глибока повага, змішана з любов’ю» (Conference Report, квітень 1967 р., с. 86).

Президент Маккей також навчав:

«Найвеличнішим проявом духовності є благоговіння; справді, благоговіння і є духовність. Благоговіння — це глибока повага, змішана з любов’ю. Це «складне почуття, що складається зі змішаних відчуттів душі». Один письменник каже, що це «найвище з людських почуттів». Я вже говорив раніше: якщо благоговіння — це найвищий стан, то неблагоговійність — це найнижчий стан, у якому людина може жити у світі.

Благоговіння охоплює повагу, шану, честь і пошанування. Без певної міри благоговіння не було б ні ввічливості, ні шляхетності, ні уваги до почуттів чи прав інших людей. Благоговіння є фундаментальною чеснотою в релігії. Це «одна з ознак сили; неблагоговійність — одна з найпевніших ознак слабкості. Жодна людина не підніметься високо, — каже один автор, — якщо вона насміхається над святими речами. Прекрасні цінності життя, — продовжує він, — повинні бути в пошані, інакше від них відмовляться або зречуться у день випробування».

Благоговійне ставлення

У Писаннях є багато прикладів благоговіння. У Книзі Мормона, в книзі Мосії, коли цар Веніямин проповідував своєму народові, вони благали про «відпущення своїх гріхів». У відповідь цар Веніямин сказав:

«І хіба Він допустив, щоб ви благали марно? Ні; Він вилив Свій Дух на вас і вчинив так, щоб ваші серця сповнилися радості, і вчинив так, щоб уста ваші замовкли, і ви не могли вимовити ні слова, такою надзвичайно великою була ваша радість».

Коли ми отримуємо Святого Духа і прощення наших гріхів, коли наші праведні бажання здійснюються або коли ми отримуємо благословення настільки велике, що його важко описати словами, — ми можемо бути впевнені, що розвинули в собі благоговійне ставлення.

«Благоговіння запрошує одкровення»

Досить часто виникає відчуття, що ми не отримуємо одкровень або що це трапляється вкрай рідко. Багато людей згадують минулі часи, наприклад, коли їх відвідували місіонери або коли вони самі служили на місії, і здається, що тоді Святий Дух був присутній сильніше.

Сьогодні ці люди можуть відчувати себе далекими від усього цього або навіть бути в розпачі через нездатність отримувати одкровення. Але якщо ми зупинимося і поміркуємо, можливо, саме благоговіння — це те, чого нам не вистачає.

Президент Бойд К. Пекер добре пояснив це, сказавши, що «благоговіння запрошує одкровення». Коли ми глибоко поважаємо святе, як це було раніше, наші дії відображають це.

Ми щиро молимося, читаємо Писання з реальним бажанням вчитися, з відданістю служимо іншим, відвідуємо храм і шануємо свої завіти, а також каємося у своїх помилках. Усе це відкриває двері для одкровення.

Друга історія з Книги Мормона про благоговіння відображає саме це. Пам’ятаєте полководця Моронія? Він був настільки відданим і благоговійним, що захист віри та свободи був для нього чимось священним. Він навіть написав на гаслі волі:

«На згадку про нашого Бога, нашу релігію, і волю, і наш мир, наших дружин і наших дітей».

Мороній був людиною твердої віри, він молився з відданістю і боровся за захист того, що було священним. У Писанні сказано, що «якби всі люди були, і є, і завжди будуть подібними до Моронія, сам диявол ніколи не мав би влади над серцями дітей людських».

Це свідчить про вплив благоговійного та відданого життя.

«Такою великою була радість натовпу, що вони були переповнені нею»

Третій вражаючий приклад — це відвідування Ісусом нефійців. У 3 Нефії 17 ми бачимо, що відчували ці люди після того, як почули молитву Спасителя:

«І ось, Він молився Батькові, і те, про що Він молився, не може бути записано, і натовп, який чув Його, свідчив про це. І ось так вони свідчать: Око ніколи не бачило, і вухо ніколи не чуло раніше таких великих і дивовижних речей, які ми бачили і чули, як Ісус говорив Батькові; і ніякий язик не може висловити, і ніхто з людей не може записати, і серця людей не можуть осягнути таких великих і дивовижних речей, які ми і бачили, і чули, як Ісус говорив; і ніхто не може уявити собі тієї радості, яка сповнила наші душі в той час, коли ми чули, як Він молився за нас Батькові. І сталося, що коли Ісус закінчив молитися Батькові, Він підвівся; але такою великою була радість натовпу, що вони були переповнені нею».

Їхнє благоговіння було настільки великим, що вони навряд чи могли висловити радість, яку відчували. Під час Свого перебування серед нефійців Ісус Христос був прикладом благоговіння, а навчання благоговінню — це, перш за все, особистий приклад. Благоговіння — це щось активне, сповнене розуміння та любові. Коли ми маємо таке ставлення, ми готуємо себе до того дня, коли «кожне коліно вклониться і кожен язик сповідає», що Ісус Христос є Господь.

Слідуючи прикладу таких людей, як полководець Мороній, нефійці та сам Христос, ми можемо зміцнити нашу духовність і підготуватися до вічних благословень, які Господь бажає нам дарувати.

The post Що таке благоговіння? appeared first on MoreFaith.org.ua.