Очевидно, сім’я  старійшини Девіда А. Беднара не надто відрізнялася від моєї. У  недавньому інтерв’ю  він згадує випадок, який стався, коли його сини були маленькими. Одного з них попросили промовити сімейну молитву, але він не захотів знімати свій футбольний шолом.

«Цей подарунок був найкращим з усього, що він коли-небудь отримував, — пояснює старійшина Беднар. — Він навіть їв у ньому».

Замість того, щоб розпочати молитву, син старійшини Беднара почав вигукувати  футбольні заклики.

«Це була одна з найсмішніших речей, які коли-небудь траплялися в нашій сім’ї, — каже старійшина Беднар. — Ми всі просто сміялися до нестями».

Апостол пояснює, що після того, як вони досміялися, він і його дружина заохотили синів заспокоїтися, щоб вони могли разом провести змістовну молитву.

Що справді змінює ситуацію

Старійшина Беднар розуміє, що багато батьків мають певне бачення того, як повинні виглядати сімейна молитва та вивчення Писань.

«Вони хочуть провести обговорення за програмою  «За Мною йдіть»  або якийсь урок, — каже він. — І вони хочуть, щоб усе було формалізовано, і хочуть, щоб це було… так, як, на вашу думку, це має бути. Я не пам’ятаю, щоб у нас коли-небудь було щось подібне».

Старійшина Беднар запевняє батьків, що їхні  недосконалі зусилля  у навчанні своїх дітей євангелії мають значення, навіть якщо так не здається.

«Я абсолютно переконаний, що жодний прекрасний окремий урок, жодне спільне читання і вивчення Писань, жодна сімейна молитва не змінять ситуацію так сильно, як постійність. Саме це має вирішальне значення».

Дивіться  уривок з інтерв’ю  зі старійшиною Беднаром.

Джерело: ldsliving.com

The post Маєте труднощі із сімейним вивченням Писань? Ось що, за словами старійшини Беднара, має довготривалий вплив appeared first on MoreFaith.org.ua.

Ми можемо мати велике бажання бути успішними у своїй кар’єрі та в особистому виборі, наприклад, у стосунках і сім’ї. Амбітність може бути чеснотою, якщо її правильно плекати.

Приклад Авраама

Бог сказав Авраамові:

«І Я зроблю тебе великим народом, і благословлю тебе, і звеличу ймення твоє». (Буття 12:2)

Авраам описаний у Біблії як видатний чоловік віри (Євреїв 11:8, 17). Бог не спонукав його бути амбітним, обіцяючи зробити його великим народом і звеличити його ім’я. Бог проголошував Свій намір благословити людство через Авраама — мету, яка виходила далеко за межі простих людських амбіцій (Галатів 3:14).

У своїй відданості Богові Авраам залишив очевидно процвітаючий і комфортний спосіб життя в Урі (Буття 11:31). Пізніше, заради миру, Авраам добровільно вирішив не використовувати свою владу та авторитет, запропонувавши своєму племіннику Лоту найкращу частину землі для проживання (Буття 13:8-9).

Ніщо в біблійній розповіді не вказує на те, що Авраам був амбітною людиною. Навпаки, саме його віра, послух і смиренність зробили його приємним Богові як справжнього «друга» (Ісаї 41:8).

Амбітність також визначається як сильне бажання соціального становища, слави чи влади. У давні часи цар Соломон мав суспільне становище, славу і владу, на додачу до величезних багатств (Екклезіаст 2:3-9).

Цікаво, однак, що спочатку він не виявляв інтенсивного бажання до цих речей. Коли Соломон успадкував царство, Бог запропонував йому можливість просити про все, що він забажає. Смиренно Соломон попросив про слухняне серце та необхідну розважливість, щоб керувати обраним Божим народом (1 Царів 3:5-9).

Потенціал із метою

Пізніше, описавши, наскільки великими були його багатство та влада, Соломон проголосив, що «все це — марнота та ловлення вітру, і немає в тому ніякої користи під сонцем» (Екклезіаст 2:11).

Чи сказав Соломон щось про використання людьми свого повного потенціалу? Певним чином, так. Розглянувши свій багатий життєвий досвід, він дійшов висновку:

«Підсумок усього почутого: бійся Бога й чини Його заповіді, бо в цьому вся людина». (Екклезіаст 12:13)

Люди використовують свій повний потенціал не через здобуття соціального статусу, багатства, слави чи влади, а через виконання Божої волі. Різниця між правильною та неправильною амбітністю полягає в нашій меті та мотивації — чи це для Божої слави, чи для нашої власної.

Правда й те, що немає нічого поганого в збалансованому почутті любові до себе. Також не є помилкою мати велике бажання досягати своїх цілей.

Наполеглива праця та скромність

Біблія наказує нам любити ближнього свого, як самих себе (Матвія 22:39). Бажати комфорту та щастя — це природно. Але Святе Письмо також заохочує до наполегливої праці, смиренності та скромності (Приповісті 15:33; Екклезіаст 3:13; Михея 6:8).

Тих, хто чесний, заслуговує на довіру і наполегливо працює, зазвичай помічають, вони знаходять хорошу роботу і здобувають повагу. Безсумнівно, краще йти цим шляхом, ніж маніпулювати іншими задля особистої вигоди чи змагатися за посаду.

Ісус застерігав Своїх слухачів від того, щоб обирати найпочесніше місце на весільному бенкеті. Він радив їм обирати найнижче місце і залишати за господарем право пересадити їх. Чітко пояснюючи цей принцип, Ісус сказав:

«Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, а хто понижується, той піднесеться». (Луки 14:7-11)

Біблія вказує на те, що амбітність і гординя пов’язані з людською недосконалістю (Якова 4:5-6). Одного разу апостол Іван виявив амбітність. Його бажання посісти визначне місце було настільки сильним, що він разом із братом самовпевнено попросив Ісуса про надзвичайно важливу посаду в Царстві (Марка 10:37).

Пізніше Іван змінив своє ставлення. Фактично, у своєму третьому листі він використав суворі слова, щоб засудити Діотрефа, який, за його словами, «любить бути першим» (3 Івана 9-10).

Служіння Богу, а не собі

Сьогодні християни серйозно ставляться до слів Ісуса про смиренність, наслідуючи приклад літнього апостола Івана, який навчився уникати схильності до амбітності. Проте, дивлячись на речі реально, необхідно сказати, що самі по собі таланти, здібності, добрі справи та наполеглива праця не гарантують визнання.

Ці якості іноді винагороджуються людьми, а іноді — ні (Приповісті 22:29; Екклезіаст 10:7). У певних випадках менш кваліфіковані люди можуть посідати владні посади, тоді як більш здібні особи не отримують жодного визнання. У цьому недосконалому світі ті, хто здобуває посаду чи владу, не обов’язково є найкваліфікованішими.

Для справжніх християн питання амбітності не становить етичної дилеми. Їхня навчена за Біблією совість допомагає їм уникати нестримних амбіцій. Вони просто прагнуть робити все можливе в будь-якій ситуації на славу Божу і залишають результат у Його руках (1 Коринтян 10:31).

Християни намагаються використовувати весь свій потенціал, щоб боятися Бога і дотримуватися Його заповідей, бо пам’ятають написане:

«Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться». (Матвія 6:33)

The post Чи є амбітність чимось поганим? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Хоча це може здаватися нешкідливим, подібні судження можуть обмежувати нашу здатність любити й служити іншим, а також викривляти те, як ми сприймаємо людей навколо. У «Євангельській бібліотеці» ми читаємо наступне про осуд інших:

«Судження — це важливе використання нашої свободи вибору, яке потребує великої обережності, особливо коли ми судимо інших людей. Усі наші судження мають керуватися праведними стандартами. Тільки Бог, Який знає серце кожної людини, може виносити остаточне судження про особистість».

Заповідь Христа «не судіть» — це запрошення розвивати емпатію, доброту та розуміння. У цій статті ми розглянемо, як уникнути неправедних суджень і виплекати лагідне, милосердне та смиренне серце.

Що означає «судити менше»?

Судження, як воно описане в Писаннях, часто стосується акту оцінювання, критики або наклеювання ярликів на інших. Ісус навчав нас важливості уникати суворих і поспішних висновків. У Матвія 7:1–2 Спаситель попередив, що Бог судитиме нас так само, як ми судимо інших:

«Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким будуть судити і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряють і вам».

У Книзі Мормона ми знаходимо схожий вірш. У Мороній 7:18 читаємо:

«А тепер, брати мої, бачачи, що ви знаєте світло, за допомогою якого ви можете судити, а це світло є світлом Христа, глядіть, щоб ви не судили неправедно; бо тим самим судом, яким ви судите, вас також буде засуджено».

Існують щоденні дрібниці, які допомагають нам діяти мудро в моменти, коли першим поривом є бажання засудити.

Чого не варто робити

• Уникайте наклеювання ярликів – ярлики обмежують нашу здатність бачити в людях дітей Бога.
• Не судіть за зовнішністю – уникайте суджень на основі вигляду, одягу чи фінансового стану. Люди — це набагато більше, ніж те, що здається на перший погляд.
• Тримайтеся подалі від пліток – ми не знаємо, що спонукає людину робити певний вибір або йти певним шляхом. Уникайте коментарів чи припущень про чиєсь життя чи рішення.
• Уникайте порівнянь – припиніть порівнювати успіхи чи невдачі інших зі своїми власними. У кожної людини свій унікальний шлях, і Божий розклад ідеальний для індивідуальних потреб кожного з Його дітей.
• Не недооцінюйте інших – уникайте суджень, які відкидають потенціал або добрі наміри іншої людини. Ми не можемо знати їхніх думок. Тільки Небесний Батько досконало знає серце людини.

Що робити, аби менше судити й більше любити

• Практикуйте емпатію – намагайтеся зрозуміти погляди та обставини інших людей.
• Пам’ятайте про власну недосконалість – визнання власних слабкостей і обмежень допомагає нам бути співчутливішими до інших.
• Моліться про розуміння – просіть Бога допомогти вам бачити інших так, як бачить їх Він.
• Зосереджуйтеся на доброму – шукайте в людях позитивні риси замість їхніх недоліків.
• Проявляйте Христову любов – ставтеся до всіх із добротою, співчуттям і повагою, незалежно від розбіжностей.
• Практикуйте прощення – будьте готові прощати помилки та недоліки іншим. Пам’ятайте, що помиляються всі, і Бог закликає нас прощати так само, як Він прощає нам.
• Виховуйте в собі смирення – прагніть бути смиренними й визнайте, що у вас немає всіх відповідей про життя інших людей. Смирення допомагає нам утримуватися від осуду й дозволяє любити ближнього.

«Хіба ми всі не жебраки?»       

Прагнучи менше судити, ми наслідуємо вчення Христа й відкриваємо себе для дружби та можливостей служити. Сестра Рейна Абурто навчала:

«Коли справа доходить до зцілення, хіба ми всі не потребуємо Його відчайдушно? „Хіба ми всі не жебраки?“ Давайте слідувати шляхом Спасителя і збільшувати наше співчуття, зменшувати схильність судити й переставати бути інспекторами духовності інших. Слухати з любов’ю — це один із найбільших дарунків, які ми можемо запропонувати. Ми можемо допомогти розвіяти важкі хмари, що душать наших близьких і друзів, аби через нашу любов вони знову змогли відчути Святого Духа і сприйняти світло, що виходить від Ісуса Христа».

Нехай же ми прагнемо бачити інших очима Спасителя, пам’ятаючи, що всі ми — діти люблячого Небесного Батька, Який завжди готовий прощати та благословляти нас.

The post Як мені припинити судити інших? appeared first on MoreFaith.org.ua.

«Відкладіть гординю».

Щоб стати менш гордовитим, потрібно мати смирення, визнавати власні обмеження та прагнути духу навчання й підкорення волі Бога. З християнської перспективи смирення є основоположною чеснотою для кожного, хто бажає жити життям, що відповідає вченням Ісуса Христа.

Що таке гординя?

У Писаннях гординя описується як стан серця, який відвертає людину від Бога. У Приповістях 16:18 ми читаємо:

«Перед загибеллю йде гординя, а перед падінням — пихатість».

У Книзі Мормона гординя також розглядається як причина знищення давніх цивілізацій. Алма, пророк Книги Мормона, наставляє народ «скинути з себе гординю» (Алма 5:28), зазначаючи, що таке ставлення заважає істинному покаянню та підкоренню Богу.

Гординя закриває серце для співчуття, обмежує вдячність і заохочує дух суперництва замість співпраці. Старійшина Девід А. Беднар навчав, наскільки руйнівною може бути гординя і як важливо бути пильними, щоб не потрапити в цю пастку. Він сказав:

«Дозволяючи гордині увійти в наше серце, ми можемо почати глузувати з того, що є священним; зневіритися в дусі пророцтва та одкровення; топтати ногами заповіді Бога; заперечувати слово Боже; виганяти, висміювати та ганьбити пророків; забувати Господа нашого Бога і „не бажати, щоб Господь наш Бог, Який створив нас, правив і царював над нами“».

Щоб відійти від гордині, уникайте цих проявів

Щоб розвинути смиренне серце, важливо виявити в собі ставлення та поведінку, які живлять гординю. У своїй промові старійшина Беднар поділився наступним:

«Дозвольте мені припустити: якщо ви або я віримо, що ми достатньо сильні та непохитні, щоб уникнути зухвалості гордині, тоді, можливо, ми вже страждаємо від цієї смертельної духовної хвороби. Простіше кажучи, якщо ви або я не віримо, що можемо бути уражені гординею, тоді ми вразливі й перебуваємо в духовній небезпеці».

Щоб допомогти собі уникнути цієї духовної небезпеки, зверніть увагу на такі прояви у собі:

• Уникайте постійних порівнянь. Порівняння себе з іншими — незалежно від того, чи прагнете ви зверхності, чи почуваєтеся гіршими — сприяє мисленню конкуренції, а не зростання.
• Не шукайте визнання; дозвольте йому статися природно. Коли наша увага зосереджена на зовнішньому визнанні та схваленні, ми стаємо вразливішими до гордині.
• Уникайте осуду інших. Гординя часто проявляється в судженнях, що змушують нас забувати, що кожен стикається зі своїми власними труднощами.
• Опирайтеся потребі завжди бути правим. Потреба постійно доводити свою правоту та власну думку може витіснити смирення й звільнити місце для гордині.
• Відпустіть прив’язаність до влади та авторитету. Бажання влади може призвести до гордовитої поведінки, яка послаблює дух християнського смирення та служіння. Ми не завжди будемо на керівних посадах, і це нормально.

Практикуйте це щире ставлення

Перетворення гордині на смирення потребує практики та відданості. Для когось це може бути повільнішим або важчим процесом, але старійшина Беднар обіцяв нам:

«Якщо ви або я віримо, що можемо бути уражені гординею, тоді ми будемо постійно робити малі й прості речі, які захистять і допоможуть нам стати „як дитина: покірними, лагідними, смиренними, терплячими, повними любові, готовими підкоритися всьому, що Господь вважає за належне накласти на нас“. „Благословенні ті, хто упокорюються без примусу до смирення“».

Ось декілька порад, що допоможуть виплекати смиренне серце:

• Культивуйте дух вдячності. Вдячність — найкращі ліки проти гордині. Коли ми вдячні, ми визнаємо, що всі благословення походять від Бога, а не від наших власних заслуг.
• Практикуйте довіру Богу. Довіряючи Богу, ми визнаємо, що залежимо від Нього і що Він скеровує наш шлях. Таким чином ми звільняємо місце в нашому житті для Його благословень.
• Служіть іншим із любов’ю. Християнське служіння вчить нас ставити себе на місце інших. Коли ми служимо, ми розвиваємо емпатію і проганяємо гординю.
• Приймайте зауваження зі смиренням. Отримання зворотного зв’язку та виправлення — це можливість вчитися й зростати, що необхідно для кожного, хто бажає йти за Христом. Часто ці виправлення робить Сам Небесний Батько, і нам треба бути уважними, щоб прийняти їх.
• Медитуйте та моліться щодня. Молитва та роздуми дозволяють нашим серцям бути більш відкритими та сприйнятливими до Божих вказівок і вчень. Немає кращого способу проявити смирення, ніж шукати Божого керівництва замість того, щоб діяти лише на власний розсуд.

Наша духовна спадщина

Гординя може стати перешкодою на нашому шляху назад до небесної домівки. Але завдяки зусиллям і практиці можливо виплекати життя, сповнене смирення та служіння Богу та людям.

Писання скеровують нас, і, дотримуючись цих принципів, ми наближаємося до прикладу Ісуса Христа, Який втілив смирення повною мірою. Окрім заклику відмовитися від гордині, старійшина Ухтдорф також нагадав нам:

«Гординя може бути дуже поширеною людською слабкістю. Але вона не є частиною нашої духовної спадщини і їй немає місця серед святих Божих».

The post Як стати менш гордовитим? appeared first on MoreFaith.org.ua.

1. Зосередження на благословеннях допомагає побачити руку Господа

Роздуми про ваші благословення є вирішальним кроком до того, щоб запросити Його Духа у ваше життя. Це також може допомогти вам згадати минулий духовний досвід і налаштувати вас на розпізнавання божественного керівництва в майбутньому.

Як зазначає старійшина Ренлунд: «Вдячність часто є передумовою для того, щоб відчувати Духа в нашому житті та бачити руку Господа кожного дня».

Навіть якщо вам важко одразу розпізнати свої благословення, ви можете здивуватися, усвідомивши, «що зробив Господь» у вашому житті, коли приділите кілька хвилин роздумам.

Щоб краще розпізнавати руку Господа у своєму щоденному житті, спробуйте:

• Зробити запис у щоденнику про духовний досвід.
• Написати список хороших подій, що сталися останнім часом.
• Прочитати своє патріарше благословення.
• Провести кілька хвилин на вулиці, милуючись Божими творіннями.
• Вивчити ланцюжок уривків з Писань про вдячність.

2. Висловлення подяки сприяє духовному зв’язку

Ще одна практика, яка запрошує Духа у ваше життя — це висловлення вдячності, особливо через молитву.

Подяка Богові за наші благословення розвиває смирення, усвідомленість і духовну сприйнятливість. Старійшина Ренлунд навчає: «У наших молитвах, коли ми висловлюємо свою вдячність Богу, ми краще здатні розпізнавати Його милість. Вдячність, а не вимогливість, відкриває наші серця і розум для натхнення і є ключем до пошуку Духа».

Ми також можемо відчувати більше плодів Духа, висловлюючи вдячність людям, які нас оточують. І коли ми усно висловлюємо вдячність, ми можемо надихати інших, допомагаючи їм розпізнати свої духовні дари та божественну цінність.

Щоб запросити Духа через слова вдячності, спробуйте:

• Промовити особисту молитву, зосереджену виключно на подяці Богові.
• Знайти час для особливої сімейної молитви подяки.
• Надіслати листа з подякою члену приходу або близькій людині.
• Зателефонувати другу (телефоном або по відеозв’язку), щоб висловити вдячність.
• Висловити визнання члену сім’ї за конкретні речі, якими він благословляє ваше життя.

Джерело: ldsliving.com

The post Чому вдячність може відкрити ваше серце для отримання одкровення appeared first on MoreFaith.org.ua.

Камілла Фронк Олсон стикалася з цим питанням у дуже реальний спосіб протягом усього свого життя. Почесний професор писань охоче визнає, що її життя виглядає «зовсім інакше», ніж вона собі уявляла. Але покладаючи свою віру на Бога, вона вірить, що Він проклав для неї шлях, який є прекраснішим, ніж вона могла сподіватися.

У недавньому епізоді подкасту Magnify Камілла поділилася уривком з писань, який запевнив її в Божій любові під час несподіваного життєвого повороту.

Заспокоєння з Учення і Завітів

Камілла розповідає, що невдовзі після служіння на місії в молодості її найняли викладати в семінарії. Вона очікувала, що в цьому віці вже буде заміжня і почне будувати сім’ю, тож ця нова роль відчувалася інакше, ніж те місце, де, на її думку, вона мала б бути в житті.

Протягом одного з перших років викладання вона отримала несподіваний телефонний дзвінок від директора Інституту релігії в Університеті штату Юта. Під час розмови він поділився віршем з Учення і Завітів про отримання відповідей на молитву:

«Щоразу, як ти запитував, ти отримував повчання від мого Духа. Якби це було не так, ти не прийшов би до того місця, де ти є тепер». (Учення і Завіти 6:14)

«Я точно пам’ятаю, де я була, що відчувала коли почула цей вірш, і це було відповіддю для мене», — ділиться Камілла. Цей уривок допоміг їй усвідомити, що її робота вчителем семінарії була не відхиленням від курсу, а саме тим місцем, куди привів її Господь.

Оскільки вона шукала «повчання від Його Духа», вона відчула запевнення, що Він продовжуватиме вести її в майбутніх рішеннях і життєвому досвіді.

«Це одне з найбільших випробувань, які дає нам Бог», — пояснює Камілла. «Усвідомити, що Він з нами — це озирнутися назад… і побачити, кого Він поставив на нашому шляху і коли. І коли все здавалося найтемнішим і найбільш невизначеним, ми ще більше спиралися на Нього, тому що більше нікому було нам допомогти. І в такі моменти пробивається той маленький струмочок світла, той промінь, який каже: “Гаразд, ще один крок”».

Благословення погляду в минуле

Камілла вийшла заміж, коли їй було під 50, що принесло благословення у вигляді двох дітей та чотирьох онуків. Вона визнає: хоча очікування цього відкладеного бажання не було тим, чого вона хотіла спочатку, тепер вона може озирнутися назад і побачити, як рука Господа була в кожному кроці. Вона вірить, що завдяки Його розкладу і досконалому плану Він привів її до безцінних освітніх і професійних можливостей, які їй потрібно було пережити для власного духовного розвитку.

«Мені доводилося постійно повертатися і казати: “Це той шлях, який я маю зараз”», — каже вона. «Це врівноважувалося баченням інших можливостей, тим, чого я навчилася завдяки їм, і тим, як вони відкривали для мене нові горизонти. І, озираючись назад, я зрозуміла, що не шкодую про жодну з них… Здатність озирнутися на пройдений шлях — це одне з найбільших благословень».

Джерело: ldsliving.com

The post Один з найкращих віршів для моментів, коли життя йде не за планом appeared first on MoreFaith.org.ua.

Дідусю,

Я знаю, що я не недосконалий, але я намагаюся жити праведно й робити правильний вибір у кожній ситуації. Тож коли чую, що ми повинні каятися щодня, я не зовсім розумію, що це означає і як це робити?

Джеймі

Відповідь

Джеймі,

Покаяння — це не просто список дій для того щоб «поставити галочку»; це щире оновлення розуму й духу. Як сказав президент Езра Тафт Бенсон: «Покаяння виявляється не просто у зміні вчинків, а у зміні серця.» Ця зміна ґрунтується на визнанні власних недоліків і поверненні серця до Бога. Це процес, що вимагає покори, віри та щирого бажання стати кращими.

Однією з ключових складових істинного покаяння є «смуток за Богом». Такий смуток відрізняється від простого жалю чи жалості до себе. Президент Бенсон описував смуток за Богом як «дар Духа» — глибоке усвідомлення, що наші вчинки образили Небесного Батька й спричинили страждання нашому Спасителю, Ісусу Христу. Це усвідомлення породжує справжнє прагнення змінитися й шукати прощення.

Коли ми сумуємо через свої гріхи, варто запитати себе: чи веде цей смуток мене до покаяння, чи до відчаю? Якщо він спонукає відвернутися від гріха й шукати Божої благодаті, це, ймовірніше, смуток за Богом. Якщо ж він штовхає до безнадії, треба пам’ятати: Божа любов і милість завжди доступні нам.

Покаяння часто описують як кілька кроків. Формулювання можуть відрізнятися, але зазвичай ідеться про визнання, жаль, сповідь, відшкодування та полишення гріха. Старійшина Ніл А. Максвелл наголошував, що справжнє покаяння — це не механічний «чекліст», а щира зміна серця.

Визнання. Перший крок — усвідомити, що ми згрішили. Це потребує самоаналізу та чесності щодо своїх учинків і їхніх наслідків.

Жаль. Важливо відчути щирий смуток через вчинене. Саме він має приводити до бажання змінитися.

Сповідь. Необхідно визнавати свої гріхи перед Богом. У разі серйозних гріхів це також може включати визнання перед єпископом, який діє як представник Господа.

Відшкодування. Де можливо, слід намагатися виправити завдану шкоду: вибачитися перед тими, кого ми скривдили, або зробити конкретні кроки для виправлення.

Полишення гріха. Істинне покаяння вимагає повного відвернення від гріха. Це не означає, що боротьби більше не буде, але означає нашу відданість її подолати.

У центрі покаяння — Спокута Ісуса Христа. Завдяки Його жертві ми можемо отримати прощення й очищення від гріхів. Прагнучи каятися, пам’ятаймо: ми не самі на цій дорозі. Христос готовий допомогти, даруючи Свою благодать і силу для подолання слабкостей.

Старійшина Джеффрі Р. Холланд чудово сформулював це так: «Наскільки б ви, на вашу думку, не запізнилися, скільки б, як ви думаєте, нагод не втратили, скількох би помилок, як ви відчуваєте, не припустилися, або скількох талантів, ви думаєте, що не маєте, чи як далеко від дому, від сім’ї та від Бога ви не віддалилися б, я свідчу, що ви не зайшли далі тієї відстані, куди сягає божественна любов.» Це запевнення життєво важливе для кожного, хто бореться з тягарем гріха й прагне покаятися.

Попри важливість покаяння, існує чимало хибних уявлень про нього. Розуміння цих міфів допомагає прояснити процес і зняти частину тягаря.

Міф 1: Покаяння — одноразова подія.
Багато хто сприймає покаяння як щось одноразове, лише у випадку «великих» гріхів. Насправді покаяння — безперервний процес. Президент Бенсон підкреслював, що більшість покаяння — це поступовий, крок за кроком, стійкий і послідовний рух до благочестя. Це стиль життя постійного вдосконалення та узгодження волі з Божою.

Міф 2: Я маю стати досконалим, перш ніж каятися.
Дехто вважає, що треба досягти певного рівня досконалості, перш ніж звертатися до Бога по прощення. Це породжує відчуття неповноцінності та відчаю. Насправді ми приходимо до Христа такими, як є, з усіма недоліками. Спокута призначена для тих, хто усвідомлює свою потребу в допомозі й готовий змінюватися.

Міф 3: Бог не прощає повторюваних гріхів.
Ще одне поширене уявлення — якщо ми знову й знову впадаємо в той самий гріх, Бог зрештою перестане прощати. Однак Писання навчають, що доки ми щиро каємося і прагнемо поліпшення, Божа благодать достатня, щоб покрити наші недоліки. У Мосія 26:30 читаємо: «Так, і скільки Мої люди каятимуться, стільки Я прощатиму їм їхні гріхи проти Мене.» Ця обітниця свідчить про безмежну любов і милість Бога.

Покаяння — це не лише пошук прощення; це перетворення. Це процес, який дозволяє нам ставати більше подібними до Христа та поглиблювати стосунки з Небесним Батьком. У щирому покаянні ми можемо зазнати могутньої зміни серця, що веде до життя, наповненого миром, радістю та змістом.

Впровадження покаяння в щоденне життя допомагає підтримувати близькі стосунки з Богом. Така практика дозволяє нам осмислювати свої вчинки, шукати прощення й знову й знову відновлювати рішучість жити за Його волею. Щоденне покаяння не означає моральну слабкість; радше воно свідчить про покору і бажання духовно зростати.

Одним з найвтішніших аспектів покаяння є запевнення в прощенні. Коли ми щиро каємося, ми можемо вірити, що Бог «не згадає більше» наших гріхів (Учення і Завіти 58:42–43). Ця обіцяння дозволяє йти вперед без тягаря провини, приймаючи майбутнє з надією та вірою.

Дідусь

Джерело: askgramps.org

The post Що означає каятися щодня? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Ви колись збирали старий пазл тільки для того, щоб аж наприкінці зрозуміти, що вам не вистачає деталей? Те ж саме з часом відбувається й зі спогадами. Згодом дрібниці починають забуватися. Ведення щоденника допомагає зберегти ці найменші подробиці, щоб їх завжди можна було згадати.

В процесі багато людей відкривають для себе відчуття власного «я» і бачать поліпшення в своєму повсякденному житті. Дослідження показали чисельні переваги ведення щоденника, зокрема такі:

• Покращення сну

• Зняття напруги

• Поліпшення психічного здоров’я

• Зростання свідомості 

• Зміцнення імунної системи

Як це працює? Запис своїх думок і почуттів дає вам можливість опрацювати їх. Цей процес може стимулювати вашу імунну систему і полегшити розумове навантаження.

Коли ви тільки починаєте записувати свої думки в щоденник, це може здатися трохи незручним, а формування нової звички вимагає практики. Спробуйте використовувати ці підказки, щоб почати вести щоденник. FamilySearch Memories також пропонує безкоштовну та просту платформу для ведення щоденника і збереження записів разом з улюбленими фотографіями.

ШВИДКІ ТА ПРОСТІ ПІДКАЗКИ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ЩОДЕННИКА

Якщо ви в цій справі новачок, то такі живі й жартівливі підказки можуть стати дуже корисними, коли ви тільки пробуєте свої сили у веденні щоденника. Або, якщо у вас був важкий день, легкі теми можуть допомогти вам відволіктися, поки ви пишете.

• Що з того, що сталося сьогодні, було найкращим?

• Які смаки морозива ви любите, а які – ні?

• На які події наступного тижня ви очікуєте з нетерпінням?

• Складіть список ваших улюблених страв, хобі, фільмів, пісень і т. д.

• Назвіть місце, яке ви хочете колись відвідати. Що б ви хотіли там зробити?

• Якби ви могли вибрати суперсилу, якою б вона була?

• Хто ваш улюблений персонаж з серіалів?

• Яку домашню тварину ви вважаєте найкращою?

• Яка ваша улюблена пора року?

• Якби ви могли обрати вигаданий світ, щоб там жити, який би ви обрали?

ПІДКАЗКИ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ЩОДЕННИКА, ЩОБ ЗБЕРЕГТИ СВОЇ РАННІ СПОГАДИ

Ностальгія – це потужна сила з багатьма перевагами. Вона може полегшити стрес і тривогу і допомогти вам відчути себе щасливішим. Збережіть деякі зі своїх ранніх спогадів, щоб зміцнити зв’язок з минулим.

Не уникайте і важких спогадів. Робота над такими емоціями допоможе вам прийняти їх і рухатися далі.

• Опишіть дім свого дитинства. Чи сумуєте ви за чимось? Як виглядала ваша кімната? Ви змінювали місце проживання?

• Які страви ви любили найбільше в дитинстві? Чи готували ви якісь з них останнім часом?

• Які ваші улюблені святкові традиції? Опишіть конкретні спогади.

• Хто був вашим найкращим другом в дитинстві? Що ви робили разом? Ви й досі спілкуєтеся?

• У які школи ви ходили? Який у вас був улюблений предмет? У вас був улюблений вчитель?

• Що ви пам’ятаєте про своє рідне місто? Ви й досі живете там? Якщо ні, чи приїжджали ви туди колись знову?

• Хто в дитинстві був для вас взірцем?

• Який ваш найприємніший спогад?

• Яка у вас була улюблена книга в дитинстві?

ПІДКАЗКИ ДЛЯ ЩОДЕННИКА, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ ЗБЕРЕГТИ СПОГАДИ ПРО СВОЮ СІМ’Ю

Вивчення сімейних спогадів та історії відкриває можливості для розуміння того, ким ви є. Знання про сімейне й культурне коріння сприяє розвитку почуття приналежності, яке приносить з собою підвищення самооцінки та стійкості. Писати про свою сім’ю – один з багатьох способів зміцнити ці зв’язки.

Якщо ви зацікавлені в подальшому вивченні свого сімейного коріння, спробуйте дізнатися про свій родовід.

• Опишіть своїх батьків. Як вони виглядали? Що ви робили разом? Як ви до них ставитеся?

• Ви пам’ятаєте своїх бабусь і дідусів? Які у вас з ними були стосунки?

• Чим ваші батьки заробляли на життя?

• Якщо у вас є брати і сестри, які у вас спільні спогади?

• Опишіть ваші поточні сімейні стосунки. З ким ви відчуваєте себе найближче?

• Якими є ваші улюблені сімейні спогади?

• Чи відбувалася у вас коли-небудь зустріч всіх родичів? Опишіть її.

• Опишіть труднощі, з якими стикалася ваша сім’я. Як ваша сім’я впоралася з ними?

• Як у вашій родині виявляють любов одне до одного?

• Якби ви могли сказати щось своїй родині, що б це було?

ПІДКАЗКИ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ОСОБИСТОГО ЩОДЕННИКА

Ведення щоденника дає можливість розібратися зі своїми думками та почуттями. Спробуйте написати про те, що відбувається у вашому житті прямо зараз, і про свої почуття. Можливо, ви зрозумієте, що цей досвід стане вам необхідною розрядкою.

• Чого ви сподіваєтеся досягти цього року? У найближчі п’ять років?

• Коли ви відчуваєте себе найщасливішим? Найсумнішим?

• Вас щось турбувало останнім часом?

• Яка у вас професія зараз? Ви задоволені своєю роботою? Якщо ні, що б ви хотіли змінити?

• Що записано у вашому списку бажань? Як ви можете здійснити ці мрії?

• Якими є ваші страхи? Чому вас це лякає?

• Яке ваше найулюбленіше місце на землі?

• Як ви приймаєте важливі рішення?

• Чого б ви хотіли навчитися? Що вас стримує?

• Чим ви найбільше пишаєтеся?

• Розкажіть, про що ви шкодуєте і що б ви зробили інакше.

• Що вас мотивує?

Сподіваюся, цей список підказок для ведення щоденника допоможе вам розпочати записувати свою особисту історію. Ведення щоденника – це фантастичний спосіб досліджувати своє минуле, свою сім’ю і свою самосвідомість. Цей список лише поверховий, тому продовжуйте знаходити нові теми для записів. 

Ця стаття була написана англійською мовою Елісон Енсін та опублікована на сайті familysearch.org. Переклад Тамари Мартиненко.

The post 40+ ПІДКАЗОК ДЛЯ ВЕДЕННЯ ЩОДЕННИКА, ЩОБ ЗБЕРЕГТИ СПОГАДИ І ПІЗНАТИ СЕБЕ appeared first on MoreFaith.org.ua.

Наша молодша дочка нещодавно закінчила школу. Це було дивне відчуття – сидіти на тому ж самому футбольному стадіоні, де ми спостерігали, як п’ятеро її старших братів та сестер відзначалицю подію. Йдучи до машини, ми з дружиною обговорювали стрімке наближення кінця нашого виконання батьківських обов’язків, якому ми присвячували весь свій час. Були часи радості. Були часи печалі. Були часи, коли мені хотілося забитися в нору і не виходити звідти. Були часи, коли я заливався слізьми подяки за привілей бути батьком для таких чудових дітей. Підходячи до кінця цієї частини подорожі, я можу сказати, що в цілому досвід був щасливим і благословенним. Отже, якщо моїм пунктом призначення була радість, чому на шляху було стільки труднощів, горя та смутку?

Відповідь приходить з аналізу протилежностей. Розглянемо Адама і Єву в Еденському саду. У них не було негараздів. Квіти цвіли, а плодів було вдосталь. Все було просто чудово, поки не з’явився Люцифер. Через все, що він там накоїв, виникає питання: як він взагалі туди потрапив? Чому Небесний Батько не завадив йому увійти, знаючи, що він, швидше за все, зіпсує мирне існування наших прабатьків? Сам Бог відповів на це питання кілька тисячоліть потому через Пророка Джозефа Сміта: «І має бути необхідність в тому, щоб диявол спокушав дітей людських, бо інакше вони б не змогли бути вільними в собі; бо якщо вони ніколи не матимуть гіркого, вони не зможуть пізнати солодке» (УЗ 29:39). Як гіркий досвід допомагає нам цінити солодке? Давайте подивимося ще на два приклади з Писань.

Брат Яреда та його народ отримали запевнення в тому, що дістануться землі обіцяної. Проте, між ними і їхньою спадщиною були тисячі миль і океан. У Своїй безмежній силі Господь міг миттєво перенести їх усіх в їхні нові домівки, позбавивши їхважкої подорожі. Але Він цього не зробив. Замість цього Він звелв їм побудувати баржі. Він попросив брата Яреда придумати, як їх освітити. Він змусив невблаганний вітер перекинути їх через океан. «І так їх було гнано вперед триста і сорок чотири дні по воді» (Етер 6:11).

Триста і сорок чотири дні. Це практично рік без трьох тижнів. Це досить довго для того, щоб застрягти в маленькому кораблі без вікон, який постійно накривали пориви вітру, потоки води і який кидало по хвилях. Навіщо змушувати їх долати такі труднощі, щоб дістатися до місця призначення? У Писаннях говориться, чому: «І вони висадилися на берег обіцяної землі. І коли вони ступили на береги обіцяної землі, вони вклонилися аж до лиця землі і упокорилися перед Господом, і проливали сльози радості перед Господом через безліч Його лагідних милостей до них» (Етер 6:12; виділено автором). Я не вірю, що яредійці були б такими упокореними і вдячними, якби Господь просто негайно доставив їх до місця призначення. Після того, як вони скуштували гіркоту перебування на маленькій баржі протягом 49 тижнів, солодкість прибуття і позбавлення була неймовірною.

Народ Алми-старшого був вірним і старанним. Вони організували церкву, вчили одне одного євангелії і були працьовитими. Але їм ще було куди рости, а негаразди можуть бути гарним вчителем. У розпал свого процвітання і праведності на них натрапила армія Ламанійців і взяла в полон. «Бо дивіться, я покажу вам, що їх було приведено у залежність, і ніхто не зміг їх визволити, окрім Господа Бога їхнього, так, саме Бога Авраама, і Ісака, і Якова» (Мосія 23:23). Будучи силою приведенимидо залежності, вони були змушені нести важкий тягар. Їм погрожували смертю, якщо вони будуть молитися про звільнення. Згодом Господь полегшив їхній тягар, але вони залишилися в полоні. Зрештою, вони були дивним чином звільнені з полону. Як люди відреагували на цей, здавалося б, незаслужений полон і подальше звільнення? «Вони вилили свою подяку Богові, тому що Він був милосердним до них, і полегшив їхні тягарі, і визволив їх від залежності; бо вони були в залежності, і ніхто не міг визволити їх, окрім Господа Бога їхнього. І вони склали дяку Богові, так, усі їхні чоловіки, і всі їхні жінки, і всі їхні діти, які могли говорити, здійняли свої голоси у хвалі своєму Богові» (Мосія 24:21-22; виділено автором). Знову ж таки, я не вірю, що народ Алми «вилив» би «подяку», якби вони й надалі жили в мирі та злагоді. Труднощі випробувань змусили їх краще оцінити свої благословення.

Чи побачили ми за допомогою цих прикладів більше сенсу в тому, чому Небесний Батько дозволив Люциферу удертися в сад? Чи допомагає це нам зрозуміти, чому ми маємо війни, засухи, голод і пандемії? З таким розумінням, чи здається, що наші особисті проблеми, такі як психічне здоров’я, розлучення, хвороби і самотність, більш повно вписуються у великий план щастя? У кожній війні можливе перемир’я. Кожна засуха закінчується дощем. Всі наші випробування рано чи пізно закінчаться. Яким буде остаточний результат наших стражданнь? «І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об’явлення 21:4). Навряд чи я можу придумати більш благословенну ситуацію, ніж коли наш люблячий Небесний Батько, ніжно і співчутливо втре останні сльози нашого земного випробування.

Саме через горе ми можемо знайти нове бачення і подальше щастя. Багато років тому ми з дружиною зазнали мук активного виконання батьківських обов’язків. Один з наших синів завдав нам дуже багато клопоту. Він був нещасний, і, відчуваючи себе таким, він певним чином ускладнював ситуацію в домі. Одного разу в неділю я постився і молився, щоб дізнатися, що робити, щоб йому допомогти. Перебуваючи в церкві, я отримав таке ясне одкровення, як ніколи раніше. Голос Духа прийшов у мій розум і сказав, маючи на увазі мого проблемного сина: «З ним все буде гаразд, тільки не прямо зараз». Я зрозумів це так, що попереду ще будуть важкі часи, але наприкінці він зцілиться, і все стане краще. Через багато років це одкровення повністю виповнилося. Наш син – чудова людина, яка веде відповідальний спосіб життя і прагне дотримуватися своїх завітів. Коли я думаю про його нинішні зусилля, я відчуваю почуття гордості і подяки. Але я чесно можу сказати, що моя гордість і вдячність значно посилюються від того, що я знаю, який шлях він пройшов, і усвідомлюю, що цей тривожний аспект нашого минулого залишився позаду. «Бо якщо вони ніколи не матимуть гіркого, вони не зможуть пізнати солодке» (УЗ 29:39), що повністю підтвердилося в цій ситуації.

Саме через горе ми можемо знайти нове бачення і подальше щастя. Багато років тому ми з дружиною пережувати борошна активного виконання батьківських обов’язків. Один з наших синів доставляв нам дуже багато клопоту. Він був нещасний, і, відчуваючи себе таким, він кілька ускладнював обстановку в будинку. Одного разу в неділю я постив і молився, щоб дізнатися, що робити, щоб йому допомогти. Перебуваючи в церкві, я отримав таке виразне одкровення, як ніколи раніше. Голос Духа прийшов у мій розум і сказав, маючи на увазі мого проблемного сина: «З ним все буде в порядку, тільки не прямо зараз». Я зрозумів це так, що попереду все ще будуть важкі часи, але в кінці кінців він видужає, і все стане краще. Через багато років це одкровення повністю виповнилося. Наш син – чудова людина, яка веде відповідальний спосіб життя і прагне дотримуватися своїх завітів. Коли я думаю про його нинішніх зусиллях, я відчуваю почуття гордості і подяки. Але я чесно можу сказати, що моя гордість і вдячність значно посилюються від того, що я знаю, який шлях він пройшов, і усвідомлюю, що цей тривожний аспект нашого минулого залишився позаду. «Бо, якби вони ніколи не вкусили гіркого, то не знали б солодкого» (Уіз 29:39), що повністю підтвердилося в цій ситуації.

Пам’ятайте, що праведність не оберігає від випробувань. А іноді вона їм ще й сприяє. Це як тренер, який хоче підштовхнути спортсмена до нових вершин. Тренер, швидше за все, попросить цього спортсмена пробігати більше кіл, відвідувати більше тренувань і працювати на межі можливостей, щоб поліпшити результати. Знаючи про колосальний потенціал спортсмена, тренер дає йому можливість рости. Я думаю, що наш духовний розвиток нічим не відрізняється. Коли ми прагнемо дотримуватися завітів і наближатися до Бога, Він відповідає, надаючи додаткові можливості для зростання. Деякі з цих можливостей з’являються в результаті труднощів і випробувань. Це гіркий досвід, який прокладає шлях майбутній солодкості. Якщо ви відчуваєте себе обтяженим негараздами, наберіться мужності. Вас покращують. Вас тренують для великих звершень. Ви були обрані Небесним Батьком як той, хто гідний очищення і небесних обітниць. Колись ви досягнете своєї образної обіцяної землі. А потім, як яредійці, ви проллєте сльози радості та вдячності за довгий шлях, за те, що Господь вас беріг і за те зростання, якого ви досягли в цьому процесі. Тим часом, всі ми можемо прагнути бути вдячними і знаходити радість в суворих умовах нашого особистого шляху спокутування.

Ця стаття була написана Dr. David T. Morgan та опублікована на ldsliving.com під назвою «Latter-daySaintpsychologist: Navigatingthe (sometimes) roughroadtohappiness»

Українська © 2021 LDS Living, A DivisionofDeseretBookCompany | Englsih © 2021 LDS Living, A DivisionofDeseretBookCompany.

The post ПСИХОЛОГ-СВЯТИЙ ОСТАННІХ ДНІВ: РУХАЮЧИСЬ ВАЖКИМ (ІНОДІ) ШЛЯХОМ ДО ЩАСТЯ appeared first on MoreFaith.org.ua.

У кожного з нас є свої «улюблені гріхи», яких з якоїсь причини ми не можемо позбутися. Отже, коли ми втрачаємо надію і відчуваємо, що змінитися неможливо, як нам перемогти слабкості, які тягнуть нас назад?

Коли я служив в якості місіонера в Південній Кароліні, один з членів Церкви поділився секретом, який став йому відомий після 14 років служіння єпископом: «Ми всі звужуємо наші гріхи до тих небагатьох, від яких ми отримуємо задоволення». Це мене дуже непокоїло. Чи справді віруючі Святі Останніх Днів отримують задоволення від певних гріхів, і вони свідомо повторюють їх, незважаючи на їхні наслідки? Я думав, що «злочестивість ніколи не була щастям» (Алма 41:10).

Проте, я провів більшу частину свого життя, повторюючи одні й ті ж самі гріхи знов і знов. Давайте відверто – хіба не всі ми так робимо? І Біблія, і Книга Мормона проголошують, що «всі згрішили» (Римлян 3:23) і «усі ми, немов вівці, заблукали» (Мосія 14:6). І хоча не всі ми вчиняємо кожен гріх, у кожного з нас є свої «улюблені гріхи», яких з якоїсь причини ми не можемо позбутися.

Чому? Така поведінка є безглуздою і духовно небезпечною. Вона також може змусити нас думати, що значні зміни неможливі. Тож як же покласти цьому край?

ЧОМУ МИ НЕ МОЖЕМО ПЕРЕСТАТИ ПОВТОРЮВАТИ ОДНІ Й ТІ САМІ ГРІХИ?

Почнемо з розуміння того, чому ми грішимо. По-перше, нам потрібно зрозуміти, що ми не просто «робимо помилки» – поширений евфемізм СПД – і гріхи не є випадковими. Час від часу кожен з нас свідомо діє проти волі Бога. Ми грішимо, бо хочемо. Можливо, спочатку нам було цікаво, як щось відчувається або яке воно на смак. Можливо, короткострокове задоволення здавалося привабливим, тиск з боку однолітків – високим, а негативних наслідків, здавалося, не буде. Ми знали, що вчинок був неправильним, але все ж вирішили це зробити.

Як не дивно, такий вибір знижує нашу здатність зробити інший вибір наступного разу. Як зауважив Нефій, коли ми повторюємо одні й ті самі гріхи, ці непомітні лляні нитки стають «міцними мотузками навічно» (2 Нефій 26:22). Старійшина Джеймс Е. Талмейдж пояснив цю глибоку думку: «Покаяння не завжди можливе. Коли час покаяння відкладається, здатність покаятися слабшає; коли ми нехтуємо цією священною можливістю, ми поступово втрачаємо здатність діяти». Отже, якщо спочатку ми грішимо, бо хочемо, зрештою ми повторюємо ті ж самі гріхи, тому що буквально не можемо нічого з собою вдіяти.

Ця нездатність змінитися – результат закам’янілого серця. Ми не хочемо, щоб Дух змушував нас відчувати себе незручно, тому ми перестаємо прислухатися до Нього. І врешті-решт, на нашу біду, Він відходить.

КОЛИ ГРІХ, ЩО ПОВТОРЮЄТЬСЯ, РОБИТЬ НАШІ СЕРЦЯ ЗАКАМ’ЯНІЛИМИ, СИЛИ ВОЛІ НЕДОСТАТНЬО.

Коли 135 000 військо мідіянітян перевершувало кількістю 32 000 військо Гедеона, Господь сказав, що армія Гедеона занадто велика (див. Суддів 7:1-3). «Численний той народ, що з тобою, щоб Я дав мідіянітян в його руку, щоб не запишався надо Мною Ізраїль, говорячи: Рука моя спасла мене» (ст. 2). Отже, Господь двічі наказав Гедеону скоротити армію, аж поки кількість воїнів не сягнула 300. Зрештою, з огляду на те, що ізраїльська армія становила менше одного відсотка від її початкового розміру, на кожні 400 мідіянітян залишався тільки один ізраїльтянин.

Завдяки такому різкому скороченню війська Бог був впевнений, що Гедеон та його люди будуть покладатися на Нього, а не на своє «рамено тілесне» (2 Хрон. 32:8). Гедеон та його люди не самі себе врятували, і вони знали це; їх врятував Бог. 

Чому Бог був так зацікавлений у тому, щоб люди Гедеона визнали Його своїм єдиним дієвим джерелом сили? З тієї ж причини, з якої Він хоче цього від нас: Бог не потребує нашого вихваляння, але Він хоче, щоб ми визнали заради себе самих, що ми не можемо духовно вижити без Його допомоги. Як сказав Президент Генрі Б. Айрінг, нам «потрібні сили більші за наші власні, щоб дотримуватися заповідей за будь-яких обставин у житті». Тому що, як би ми не старалися, нашої власної дисципліни ніколи не буде досить.

На жаль, ми так багато говоримо про силу волі і слухняність, як ніби «старанніше намагатися» це ключ до особистої праведності. Це не так. Як і Аммону, нам потрібно визнати, що ми «ніщо», тому що «щодо [нашої] сили – [ми] слабкі» (Алма 26:12). І це нормально! Навіть Христос робив Свою роботу не один. Іноді Він відходив від натовпу, щоб помолитися Своєму Батькові. А коли Він молився в Гефсиманії, ангел прийшов зміцнити Його (див. від Луки 22:43). Навіть нашому безгрішному Спасителеві потрібна була сила, що перевершувала Його власну, і влада від нашого Небесного Батька.

Можливо, однієї лише сили волі буде досить, коли справа доходить до дотримання більшості заповідей. Але коли ми стикаємося з тими гріхами, від яких ми постійно «отримуємо задоволення», особистої дисципліни недостатньо. Якби ви могли самостійно подолати свої звичні повторювані гріхи, ви б вже зробили це. Ви цього не зробили і вам би це не вдалося просто тому, що ви не в змозі це зробити. Коли ми наодинці, ми занадто слабкі.

БОГ МОЖЕ ПЕРЕТВОРИТИ НАШІ НАЙСЕРЙОЗНІШІ СЛАБКОСТІ НА НАШІ НАЙСИЛЬНІШІ СТОРОНИ.

Колись я думав, що могутні зміни серця траплялися тільки з давніми пророками. Проте, Старійшина Беднар пояснив: «Зазнати такої зміни у серцях через Святого Духа, щоб ‘ми вже не ма[ли] бажання чинити зло, але постійно чинити добро’ (Мосія 5:2), як сталося з народом царя Веніяміна, є взятим нами на себе завітним обов’язком». Кожен з нас уклав завіт відчути цю зміну щонайменше один раз. І коли завдяки цій зміні ми більше не бажаємо вибирати зло, наші слабкості не просто зменшяться. Вони стануть потужними інструментами добра.

З Божою благодаттю конкретні слабкості можуть стати їх діаметрально протилежними сильними сторонами. Фактично, багато – якщо не всі – з найбільших згадуваних у Писаннях духовних сил колись були слабкостями.

У Старому Завіті основу християнства становлять слова двох пророків: Ісаї і Мойсея. Спаситель проголосив: «Великими є слова Ісаї» (3 Нефій 23:1), і Він цитував Ісаю більше, ніж будь-якого іншого пророка. З вуст Мойсея вийшов Закон Мойсеїв, що містив у собі Десять Заповідей. Як не дивно, обидва вони раніше соромилися своєї мовної слабкості (Вихід 6:30; Вихід 4:10; Ісая 6:5). Мова була також упокорюючою слабкістю для Еноха. Однак, якщо судити з ефекту його слів, пророча здатність Еноха надихати була незрівнянною (див. Мойсей 7:69).

Подібно до проблем Ісаї, Мойсея та Еноха з пов’язаних із здатність висловлювати свої думки словами, пророк Мороній був смиренний «незграбністю [своїх] рук» і «слабкістю» в письмі (Етер 12:24,25). Незважаючи на цю слабкість, Господь обрав Моронія для редагування багатьох розділів і титульної сторінки «найбільш правильної з усіх книг на світі». А вступ до Книги Мормона містить лише один уривок з Писань: Мороній 10:3-5 – найбільш цитовані місіонерами вірші і обіцянку, за допомогою якої ми визначаємо істинність Книги Мормона та відновленої євангелії.

Цей список можна продовжити. Апостол Павло, Алма-молодший та сини Мосії були сильними місіонерами, які починали зі слабкої віри. Навіть брат Яреда отримав силу віри, будучи спочатку упокореним своєю слабкістю. Незалежно від уявної простоти або серйозності повторюваних гріхів, з якими ми боремося, всі ми можемо перетворити наші слабкості на діаметрально протилежні їм сильні сторони.

ГОСПОДЬ НАДАЄ МОГУТНЮ ЗМІНУ СЕРЦЯ ЧЕРЕЗ СМИРЕННЯ І ВІРУ.

Мороній писав: «І якщо люди прийдуть до Мене, Я покажу їм їхню слабкість. Я даю людям слабкість, щоб вони були покірними; і достатньо Моєї благодаті для всіх людей, які упокорюються переді Мною; бо якщо вони упокорюються переді Мною і мають віру в Мене, тоді Я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них» (Етер 12:27). Таким чином, Писання розкривають наступні дві передумови для могутньої зміни серця: сильне смирення і тверда віра в Христа.

Сильне смирення

Хоча ми не можемо виправити наші власні пошкоджені серця, Господь може «викинути камінне серце» і замінити його на «серце із плоті» (Єзекіїль 36:26). І, як будь-який товар з гарантією виробника, закам’янілі серця повинні розбитися, перш ніж їх можна буде замінити. Божественне «повернення наших сердець Виробникові» вимагає невтішного і крайнього смирення. Подібно до воїнів Гедеона, ми маємо розуміти, що нашої сили недостатньо і що ми маємо повністю покластися на надихаючу благодать нашого Спасителя, щоб подолати повторюваний гріх.

Цієї глибини покори і смирення домогтися легше, коли ми розуміємо, що Господь краще за нас знає, як ми можемо досягти найвищого щастя і умиротворення. Людська природа одержима пророкуванням майбутнього. Ми всі хочемо знати, куди приведуть різні шляхи, щоб приймати обґрунтовані рішення, але ми не маємо жодного уявлення про це. Проте, оскільки минуле, сьогодення і майбутнє завжди перед Господом, Він має уявлення, а це означає, що дотримання вказівок нескінченно люблячого і всезнаючого Батька має сенс.

Сильного смирення також легше досягти, якщо ми визнаємо, що Христос розділяє наші тягарі. Нам не потрібно страждати наодинці. Коли ми підкоряємося Господу, Він може полегшити, а в деяких випадках і видалити наш тягар, якщо ми смиренно попросимо Його про допомогу (Мосія 24:15).

Тверда віра в Христа

Друга передумова – тверда віра в Христа – тісно пов’язана зі смиренням. У той час як смирення означає визнання нашої залежності від Господа, віра йде далі. Вона має на увазі, що ми діємо, покладаючись на Нього. Можливо, внаслідок того, що «через віру чудеса творяться» (Мороній 7:37; Етер 12:12), багато хто з нас надають особливого значення способам «заробити» віру. Нам подобається загострювати увагу на тому загострювати увагу на тому, що ми можемо виміряти і контролювати, а це значить, що іноді, піднімаючись цими сходами на небеса, ми наголошуємо на власній дисципліні і вольовій слухняності.

Давайте з’ясуємо: слухняність важлива. Це виявлення смиренної покори – умова, необхідна для могутньої зміни серця, і фундаментальне виявлення нашої любові до Бога (Івана 14:15; УЗ 42:29). Але ми маємо бути обережні, бо наголошувати на власних силах, щоб підкорятися – небезпечно з духовної точки зору. Навіть сповнене добрих намірів наголошування на слухняності може перетворитися на опору на «рамено плоті», на акт гордості й передвісника повторюваного гріха (2 Нефій 4:34). Коли ми наголошуємо на власних силах, щоб підкорятися, ми або відчуваємо надмірну впевненість в цій здатності, або відчуваємо пригніченість через власну нездатність.

Істина в тому, що ми не можемо подолати повторюваний гріх, покладаючись на нашу власну силу волі, власне розуміння або навіть власне серце. Замість цього ми повинні непохитно покладатися на Нього.

Як писав Мормон, віра, достатня для зміни серця, повинна бути «стійкою» (Геламан 3:35). Нам потрібно прийняти справжнє, вірне рішення. Зрештою, якщо ми не хочемо, щоб Господь змінив наші серця і ставлення до спокуси, Він не зможе цього зробити! Господь не зневажатиме Свій дар свободи волі.

На місії у мене було багато можливостей навчати за програмою «Кинути палити». Згодом виявилася закономірність. Я почав помічати ознаку, яка відрізняла тих, хто кинув, від тих, хто знову повернувся до залежності.

Спочатку здавалося, що кожен, хто почав цю програму, вирішив кинути палити. Я бачив, як матері плакали і обіцяли своїм дітям, що вони більше не будуть палити. Я бачив, як батьки казали кожному знайомому ніколи не давати їм сигарету, якщо вони попросять. Люди купували льодяники з корицею упаковками, апельсиновий сік галонами і розвішували замітки з нагадуваннями в домівках та офісах. З точки зору стороннього спостерігача, кожен, хто приєднався до цієї програми, хотів змінитися.

Зазвичай виконувалися всі зазначені кроки, крім одного. Кожного разу, коли хтось знову починав палити, ми з напарником запитували їх, де вони взяли першу сигарету. Завжди відповідь була приблизно такою: «Про всяк випадок я тримав кілька сигарет в ящику для шкарпеток». Коли ви приймаєте вірне рішення – коли ви «відсікаєте» всі інші варіанти – ви не залишаєте сигарети в ящику для шкарпеток.

Іншими словами, якщо частина вас чіпляється за можливість повторення будь-якої гріховної поведінки, ви не прийняли рішення. Господь зробить все можливе, щоб допомогти нам, але якщо ми не скористаємося своєю свободою волі, щоб хоча б твердо вирішити, чого ми хочемо, Він не зможе дати нам цього.

ГОСПОДЬ ЗМІЦНИТЬ НАШУ ВІРУ, ЯКЩО МИ ЩИРО ЦЬОГО ПОБАЖАЄМО.

Непохитна віра – те незмінне зобов’язання йти за Спасителем, а не за своїми власними схильностями – звучить, щонайменше, лякаюче. Але згадайте про батька, який хотів, щоб Христос врятував його дитину від злого духа, який «кидав [хлопчика] і в вогонь, і до води, щоб його погубити» (Марка 9:17-27). Замість того щоб вдати, що у нього достатньо віри, цей маючий сумніви батько «з слізьми закричав і сказав: Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!» (Марка 9:24). Незважаючи на недостатній рівень його віри, його бажання було чесним і щирим. І на цій підставі Ісус негайно вигнав злого духа (Марка 9:25-27).

Як це часто буває, наш милосердний Господь загострює увагу на нашому бажанні, а не на ймовірних здібностях. Пам’ятайте, цар Веніямин не сказав, що ми повинні «вміти підкорятися» божественній волі Господа; ми маємо «бажати підкорятися» (Мосія 3:19). Ті, хто христилися у водах Мормона, уклали завіт, що вони «бажають нести тягарі один одного» і «бажають сумувати з тими, хто сумує» (Мосія 18:8-9). У нашому благословенні причасного хліба (єдиному, в якому згадуються заповіді) також йдеться про те, щоб ми «бажали… дотримуватися Його заповідей».

Після того, як Спаситель встановив причастя серед Нефійців, Він знову наголосив на бажанні або готовності підкорятися, а не на досягненні досконалої слухняності. «Благословенні ви за те, що ви зробили, бо це є виконання Моїх заповідей», – сказав Він, – «і це свідчить Батькові, що ви бажаєте робити те, що Я заповідав вам» (3 Нефій 18:10). Це наголошування на нашій волі або бажанні має фундаментальне значення.

Коли ми упокорюємо себе і виявляємо «щирість намірів», ми можемо отримати Його втішання і дієву силу. Звичайно, ми повинні каятися негайно і часто, але це також демонструє наше смиренне серце, наше щире бажання і нашу справжню готовність йти за Ним.

Зрештою, ключ до подолання повторюваних гріхів – це бажання. Ви повинні хотіти цього достатньо, щоб вирішити, що відтепер ви не будете покладатися на власні помилкові, людські міркування і фізичні схильності – на це «рамено плоті». Вам потрібно перестати покладатися на власну слабку силу волі в подоланні повторюваних гріхів. Вам потрібно остаточно – раз і назавжди – захотіти, щоб гріхи, від яких ви колись отримували задоволення, навіть не приваблювали. Замість того щоб довіряти власним суперечливим бажанням і недостатній силі, вам потрібно покаятися і навчитися смиренно шукати допомоги Господа задля зміни свого закам’янілого серця, щоб Він міг дати вам Свою дієву силу.

Господь може змінити і змінить наші бажання і серця. Потрібно розуміти, що саме Він дарує нам могутні зміни. Зрештою, секрет того, як стати на шлях подолання повторюваних гріхів і не сходити з нього, – це хотіти цього.

Тож давайте чесно – а ви хочете?

Ця стаття була написана Robert Reynolds та опублікована на ldsliving.com під назвою «How to Conquer Your “Favorite Sins” For Good»

Українська © 2021 LDS Living, A Division of Deseret Book Company | Englsih © 2021 LDS Living, A Division of Deseret Book Company.

The post ЯК НАЗАВЖДИ ПЕРЕМОГТИ СВОЇ «УЛЮБЛЕНІ ГРІХИ» appeared first on MoreFaith.org.ua.