У вченнях Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів принцип прощення є одним із центральних у євангелії. Нас навчають божественного принципу, відкритого в Писаннях: «Від вас вимагається прощати всім людям» (Учення і Завіти 64:10).

Але іноді культурні уявлення та неправильне розуміння змішуються з євангельськими принципами, створюючи певні «міфи», які лише додають людині зайвого почуття провини та важкого тягаря.

Один із найпоширеніших міфів полягає в тому, що пробачити людину автоматично означає повністю відновити довіру до неї та знову впустити її у своє найближче коло.

Що насправді означає прощати свого ворога?

Заповідь любити наших ворогів чітко проголошена в Євангелії Ісуса Христа. Але що така любов насправді означає в повсякденному житті?

• Бажати їм добра. Любити ворога означає щиро бажати, щоб ця людина прийшла до покаяння, знайшла мир і справжнє щастя. Це означає звільнити власне серце від ненависті, гіркоти та бажання помсти.
• Захищати власне благополуччя. Любов до людини ніколи не вимагає від вас наражати себе на небезпеку, жорстоке поводження чи маніпуляції.

Як навчав Президент Рассел М. Нельсон у своїх посланнях про прощення: «Прощати інших не означає виправдовувати гріховну чи злочинну поведінку. І це, безумовно, не означає залишатися в ситуації насильства».

Існує велика різниця між примиренням і самозахистом:

• Якщо конфлікт стався з близькою людиною, наприклад із подружжям, і є щире покаяння та справжні зміни, прощення може вести до поступового відновлення довіри та близьких стосунків.
• Але якщо людина, яка завдала вам болю, і далі становить фізичну, емоційну або духовну небезпеку, прощення не вимагає обіймати її чи знову впускати у свій особистий простір. У деяких ситуаціях це може бути просто небезпечно.

Полегшення, яке приносить істина: реальний приклад прощення

Ось історія, яка показує, наскільки сильно неправильне розуміння прощення може впливати на духовне життя людини.

Одна сестра дуже хотіла піти до храму, але почувалася недостойною. Причиною було те, що вона не могла змусити себе знову запросити до свого дому людину, яка завдала їй серйозної шкоди.

Вона була переконана: якщо не здатна знову повністю й беззастережно довіряти цій людині, значить, вона її насправді не пробачила.

Коли ж вона зрозуміла, що прощення не вимагає ставити під загрозу безпеку свого дому чи сім’ї, вона відчула величезне полегшення.

Вона зрозуміла, що може відпустити образу, не впускаючи небезпеку у свій дім. Із цим новим відчуттям миру вона впевнено пішла на співбесіду для отримання храмової рекомендації.

Особисті межі та прощення

Заповідь прощати дана для того, щоб зцілювати нашу душу й залишати суд там, де йому належить бути, — у руках Господа: «нехай Бог судить між мною і тобою» (Учення і Завіти 64:11).

Ця заповідь ніколи не означала, що ми повинні руйнувати необхідні межі, які нас захищають.

1. Дистанція може сприяти зціленню. У багатьох ситуаціях наймудрішим і найздоровішим рішенням буде пробачити людину у своєму серці, водночас зберігаючи безпечну дистанцію — іноді дуже значну — від того, хто завдав вам болю.
2. Керівництво Духа. Зрозуміти, коли варто намагатися відновити стосунки, а коли краще зберігати дистанцію, допомагають щира молитва, вивчення священних писань та особисте одкровення через Святого Духа.
3. Небесний Батько піклується про вас. Ваш Небесний Батько глибоко піклується про вашу безпеку та емоційне благополуччя. Коли ви приймаєте мудрі рішення, щоб захистити себе та своїх близьких, водночас звільняючи серце від ненависті, ви можете довіряти Його керівництву.

Рекомендований євангельський ресурс

Якщо ви хочете глибше дізнатися про те, чого Церква навчає щодо прощення, зцілення та ролі Спокути Ісуса Христа, перегляньте офіційну статтю «Прощення» у розділі «Євангельські теми».

Прощення наших ворогів звільняє нас від важкого тягаря образи, але воно не вимагає відмовлятися від здорового глузду чи мудрості.

Ви можете любити людину, бажати їй добра і щиро пробачити її — водночас залишаючись на тій безпечній відстані, яку Дух підказує вам зберігати.

Джерело: addfaith.org

The post Міфи й правда: що означає прощати свого ворога? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Для членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів доброта до інших безпосередньо пов’язана з наслідуванням Ісуса Христа.

Насправді одне з Його найвідоміших учень дуже просто пояснює, як ми маємо ставитися до людей навколо нас: чинити з іншими так, як ми хотіли б, щоб вони чинили з нами. Саме цю ідею автор називає одним з основоположних учень Ісуса Христа.

Учення, яке походить безпосередньо від Ісуса Христа

Так зване «золоте правило» — це не сучасна ідея і не щось, притаманне лише Святим останніх днів. Воно безпосередньо походить зі Святого Письма.

Під час Нагірної проповіді Ісус Христос навчав:

«Отже, усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви». — Матвій 7:12

Після Свого воскресіння Спаситель повторив той самий принцип людям на Американському континенті:

«Отже, все, що б ви хотіли, аби люди робили для вас, робіть таке для них, бо це і є закон і пророки». — 3 Нефій 14:12

Але це вчення не почалося із земного служіння Ісуса. Ще в Старому Завіті Єгова заповідав стародавньому Ізраїлю:

«Люби свого ближнього, як самого себе». — Левит 19:18

Закон Мойсея містив і конкретні приклади того, як застосовувати цей принцип, особливо у ставленні до найуразливіших людей. Ізраїльтянам, наприклад, було наказано не збирати врожай до останнього, а залишати частину поля для бідних і чужинців.

Їх також навчали не кривдити вдів і сиріт та бути щедрими до тих, хто перебував у нужді.

Отже, золоте правило полягає не просто в тому, щоб «бути хорошою людиною». Це практичний спосіб жити за заповіддю любити свого ближнього.

Любити інших — означає також любити Бога

Ісус Христос показав, що любов до ближнього тісно пов’язана з нашими стосунками з Богом.

У 1 Івана 4:20 апостол Іван висловлює дуже сильну думку: як ми можемо говорити, що любимо Бога, Якого не бачимо, якщо не любимо брата, якого бачимо поруч із собою?

І це цілком зрозуміло. Ми можемо говорити, що любимо Бога, але те, як ми ставимося до людей, яких бачимо щодня, багато говорить про цю любов. Це також означає відмовлятися від ненависті, злоби та образи. Це не означає дозволяти іншим кривдити нас або заплющувати очі на несправедливість. Це означає не відповідати на зло ще більшим злом.

Для учня Христа любов — це не лише почуття. Це також рішення, яке проявляється у наших вчинках.

Любити — означає діяти

Саме так Святі останніх днів прагнуть розуміти золоте правило: як заклик до дії. Любов є тим, що ми робимо, а не лише тим, що відчуваємо.

Цей принцип добре видно у місіонерському служінні.

Місіонери стикаються з відмовами, проходять великі відстані, навчають людей і часом проводять довгі, виснажливі години, виконуючи фізичну роботу, щоб допомогти комусь, хто цього потребує. Багатьох із цих людей вони до того навіть не знали.

Але служіння, звичайно, не обмежується місіонерами.

Згідно зі звітом Церкви Caring for Those in Need за 2025 рік, Святі останніх днів і місіонери за один рік присвятили 7,4 мільйона годин волонтерському служінню у 196 країнах і територіях. Крім того, Церква спрямувала 1,58 мільярда доларів на гуманітарну допомогу та реагування на надзвичайні ситуації.

Ці цифри ілюструють просту істину: християнська любов набуває особливої сили, коли перетворюється на служіння.

Золоте правило також може змінювати інших

Вплив цього принципу не завжди можна виміряти цифрами.

В оригінальній статті автор розповідає про людину, якій він допоміг познайомитися з Церквою. Спочатку вони майже не знали одне одного. Згодом ця людина вирішила взяти на себе ім’я Христа і служити на місії повного дня.

Коли її запитали, чому вона прийняла таке рішення, відповідь була дуже простою: любов, яку вона відчула від членів Церкви, пробудила в ній бажання піти й ділитися такою самою любов’ю з іншими людьми.

У цьому є важлива істина.

Іноді ми думаємо, що ділитися євангелією — це лише навчати доктрини, дарувати примірник Книги Мормона або запрошувати когось на церковні збори.

Але все може початися з чогось набагато простішого й буденнішого: допомогти іншій людині відчути, що її помічають, слухають і цінують.

Щирий прояв любові може стати початком змін, наслідків яких ми навіть не побачимо.

Йдеться не лише про те, щоб бути «привітними»

Тож чому Святі останніх днів мають репутацію «добрих» або «привітних» людей?

Відповідь виходить далеко за межі репутації.

Мета євангелії не в тому, щоб ми просто були приємними людьми. Мета — стати учнями Ісуса Христа.

Бути «привітними» — не кінцева мета; кінцева мета — учнівство.

Коли ми ставимося до інших так, як хотіли б, щоб вони ставилися до нас, коли прощаємо, служимо, виявляємо доброту й щедрість, ми не намагаємося заслужити хорошу репутацію чи просто виконати певний обов’язок.

Ми намагаємося наслідувати приклад, який залишив нам Ісус Христос.

Коли ми ставимося до людей з добротою і щедрістю, ми дозволяємо Його любові проявлятися через нас — один невеликий акт служіння за раз. Зрештою, усе може початися з чогось такого простого, як розмова, акт служіння, трохи терпіння або простягнута рука допомоги.

Один невеликий прояв любові може стати дуже конкретним способом наслідувати Ісуса Христа.

Джерело: Add Faith

The post Що таке золоте правило для Святих останніх днів? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Немає нічого поганого в тому, щоб надихатися іншими. Небезпека виникає тоді, коли ми починаємо шукати в недосконалих людях досконалих відповідей і спасіння, які може дати лише Христос. Реальні та вигадані герої можуть відображати проблиски Його світла, але вони неминуче помилятимуться, розчаровуватимуть нас, а іноді навіть завдаватимуть болю.

Особливо болісно, коли нас підводять люди в Церкві. Але саме такі моменти можуть стати можливістю ще більше наблизитися до Христа. Замість того щоб похитнути нашу віру, вони можуть допомогти нам зрозуміти, на Кому вона насправді має ґрунтуватися.

Шлях до міцнішого фундаменту

Коли члени Церкви, провідники або люди з історії Церкви не виправдовують наших надій чи очікувань, ми ще гостріше усвідомлюємо свою потребу в досконалому Спасителі. Це усвідомлення спонукає нас будувати своє свідчення на Христі — «скелі нашого Викупителя».

З власного досвіду ми дізнаємося, що не можемо будувати свою віру на чужому піщаному фундаменті, яким би міцним він не здавався.

Як одного разу сказав старійшина Брюс К. Хафен:

«Наші зіткнення з реальністю та розчарування є насправді життєво важливими етапами в розвитку нашої зрілості та розуміння».

Усвідомлення розриву між тим, якими ми хотіли б бачити людей, і тим, якими вони є насправді, може бути болісним. Підхід єпископа може викликати у нас роздратування, президентка Товариства допомоги може не помітити нас або триматися осторонь, а вчитель Недільної школи — привнести в обговорення політичні погляди, що розділяють людей.

Але уникнення будь-якого дискомфорту несумісне з духовним зростанням.

Через труднощі ми зростаємо

Приходи за Божим задумом об’єднують людей, які за інших обставин, можливо, ніколи не опинилися б у нашому звичному колі спілкування. Саме тому ми вчимося бачити сильні й слабкі сторони одне одного, прощати, проявляти терпіння і любити людей, які відрізняються від нас.

Це тертя, поєднане з благодаттю Христа, може очищувати наші душі.

У своїй книзі «Коли в Церкві важко» (When Church Is Hard) автор Тайлер Джонсон пише:

«Повністю усвідомлюючи недоліки одне одного, ми збираємося разом з дня на день, з тижня в тиждень і з року в рік, намагаючись згуртувати спільноту у Христі. Роблячи це, ми шукаємо благодаті у прощенні наших братів і сестер, так само як ми шукаємо їхнього прощення в хвилини нашої власної слабкості. Таким чином, ми разом надаємо непересічне свідчення здатності Церкви використовувати різні дари для благословення тіла Христового. Дійсно, в одному важливому сенсі, ця відданість є глибокою частиною того, що робить церкву “істинною і живою”».

Ми можемо бачити наших братів і сестер такими, якими вони є насправді — з усіма їхніми вадами, слабкостями та дивацтвами — і все одно вірити, що Христос може діяти через них і використовувати їх на благо.

Цей принцип стосується не лише життя в нашому приході. Якщо ми стикаємося зі складними або незручними епізодами церковної історії чи нам важко прийняти слова або вчинки церковного провідника, ці непрості моменти можуть спонукати нас наблизитися до Господа і зрештою зміцнити наше свідчення.

Наприклад, Сарія з Книги Мормона боялася за своїх синів, коли вони повернулися до Єрусалима по пластини з латуні. Вона навіть дорікала Легію, думаючи, що її сини загинули. Але після їхнього повернення її віра стала особистішою й міцнішою. Дослідниця євангелії Камілла Фронк Олсон припускає:

«Я думаю, що, можливо, вперше Сарії було недостатньо отримати підтвердження від свого чоловіка-пророка, що з ними все буде добре. … [Я вважаю, що] вона молилася так, як ніколи раніше, і вона розвинула такі стосунки зі своїм Небесним Батьком, яких у неї ніколи раніше не було. І коли ці хлопці повертаються, все стає на свої місця. Ми чуємо її голос, і вона каже: “Тепер я напевно знаю, що Господь… захистив їх”».

На щастя, серед усієї цієї плутанини Бог дав нам досконалого Героя. Коли люди підводять нас у духовному житті, ми можемо покладатися на нашого Спасителя, Ісуса Христа.

Головуючий єпископ В. Крістофер Уодделл навчав:

«У світі героїв, із пам’ятниками та музеями, присвяченими подвигам смертних чоловіків і жінок, є Той, Хто височіє над усіма. Я свідчу, що Ісус Христос — не лише наш герой; Він — наш Господь і Цар, Спаситель і Викупитель людства».

А чого ви очікуєте від себе?

Нам варто прагнути робити все, що в наших силах. Але вимагати від себе майже досконалості — виснажливо.

Неможливо уникнути неприємної істини: ми теж підводитимемо інших. Іноді ми підводитимемо навіть самих себе.

Усвідомлення цього може бути надзвичайно визвольним. Коли ми приймаємо власну недосконалість і зі смиренням визнаємо свої помилки, ми залишаємо місце для покаяння та викупительної благодаті Христа.

Як навчав старійшина Герріт В. Гонг:

«Розуміння вільно даної Спасителем спокутної любові може звільнити нас від надуманих, неправильних і нереалістичних очікувань щодо того, чим є досконалість. Таке розуміння дає нам змогу відмовитися від страху перед тим, що ми недосконалі, що робимо помилки, що ми недостатньо хороші, що ми невдахи в порівнянні з іншими і не робимо достатньо, аби заслужити Його любов».

Ви завжди маєте доступ до Його благодаті

Бог не очікує, що ви станете досконалими власними силами. І ви також не повинні вимагати цього від себе.

Нереалістичні вимоги до себе можуть звести нанівець наші зусилля, спричиняючи непотрібний біль і відчуття безпорадності. А найгірше — вони можуть віддаляти нас від інших людей, від самих себе і від Спасителя.

Тому дозвольте собі чесно визнавати недосконалість — і власну, і тих людей, якими ви захоплюєтеся.

Благодать Спасителя завжди доступна, особливо тоді, коли інші нас підводять.

Ви можете бути здивовані тим, як часто Він виявляє Свою досконалу любов через недосконалих людей.

Джерело: ldsliving.com

The post Що робити, коли люди в Церкві вас підводять appeared first on MoreFaith.org.ua.

Знайомо?

Якщо ви коли-небудь дивилися на своє життя й думали: «Мені просто потрібно знайти кращий баланс», — ви не самотні. Багато людей роками намагаються досягти невловимої ідеальної рівноваги. Вони вірять, що якби краще розпоряджалися часом, були трохи організованішими або менше спали, то нарешті змогли б приділити всьому належну увагу.

Але є правда, про яку вам майже ніхто не говорить: ідеального балансу не існує. І що швидше ви це приймете, то вільніше почуватиметеся.

Міф про баланс

Ми звикли вірити, що баланс — це мета. Що справді успішна й організована людина здатна однаково багато уваги приділяти кожній сфері свого життя: сім’ї, роботі, здоров’ю, стосункам і вірі — одночасно, нічого не випускаючи з рук.

Але подумайте, який вигляд це має на практиці. Коли ви повністю присутні на шкільній виставі своєї дитини, ви не відповідаєте на робочі листи. Коли зосереджені на терміновому завданні на роботі, ви не допомагаєте дітям із домашньою роботою. Коли ви в спортзалі, ви не готуєте вечерю.

Ви — одна людина. У вас один мозок. І ви можете по-справжньому перебувати лише в одному місці одночасно.

Старійшина Девід А. Беднар, член Кворуму Дванадцятьох Апостолів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, прямо сказав у відео, опублікованому у Facebook:

«Перестаньте через це хвилюватися, адже такого поняття, як баланс, не існує. Його просто немає».

Це не песимістичне твердження. Насправді це одна з найбільш визвольних думок, які ви можете почути.

Що насправді відбувається, коли ви працюєте в режимі багатозадачності

Наука це підтверджує. Нейропсихологиня Синтія Кубу, докторка філософії з Cleveland Clinic, пояснює:

«Насправді ми пристосовані до виконання лише одного завдання, тобто наш мозок може зосереджуватися тільки на одній справі за раз. Коли нам здається, що ми працюємо в режимі багатозадачності, найчастіше ми не виконуємо дві справи одночасно. Натомість ми швидко й послідовно виконуємо окремі дії, постійно перемикаючись між завданнями».
(Cleveland Clinic, 2021)

Нещодавніше дослідження, опубліковане в журналі Quarterly Journal of Experimental Psychology (Schubert та ін., 2026), підтвердило, що навіть після тривалого тренування людський мозок не виконує два завдання одночасно. Навіть невеликі відхилення від звичного порядку дій призводять до значного зростання кількості помилок.

Інакше кажучи, справа не в тому, що ви не вмієте підтримувати баланс. Ніхто не вміє цього робити, тому що з погляду роботи мозку це неможливо.

І задовго до того, як це підтвердила нейронаука, Ісус Христос сказав слова, які розкривають саму суть проблеми:

«Ніхто двом панам служити не може». (Матвія 6:24)

Наша увага — справжня, повністю зосереджена увага — може бути спрямована лише на щось одне.

Справжня відповідь: свідома зосередженість, а не баланс

Якщо балансу не існує, що ж тоді існує? Відповідь старійшини Беднара надзвичайно практична:

«У певний момент ми можемо робити лише щось одне. Тому, коли я приділяю увагу своїй сім’ї, я залишаю без уваги церковне служіння, роботу і, можливо, навіть себе. Коли я виконую фізичні вправи, я не займаюся деякими іншими справами. І ми можемо довести себе до божевілля, якщо кожної миті хвилюватимемося через усе, чого зараз не робимо. Тоді ми взагалі не зробимо нічого по-справжньому важливого. Тому, коли я вдома, мені потрібно по-справжньому бути вдома. Якщо ви служите в Церкві, будьте повністю залучені до цього служіння».

Головна зміна мислення тут непомітна, але надзвичайно важлива: замість того щоб постійно приділяти всьому потроху уваги, ви повністю зосереджуєтеся на чомусь одному, а потім переходите до наступного.

Уявіть циркового артиста, який обертає тарілки на жердинах. Він не розкручує всі тарілки одночасно з однаковою силою. Спочатку він розкручує одну, потім переходить до наступної, повертається до першої, перш ніж вона впаде, — і продовжує цей рух.

Усім тарілкам не потрібна увага в одну й ту саму секунду. Але кожна з них потребує уваги до того, як перестане обертатися.

Старійшина Беднар пояснив це так:

«Визначте два, три або чотири найважливіші пріоритети у своєму житті, а потім стежте за тим, щоб завжди вчасно до них повертатися і надавати кожному необхідного поштовху».

Що ви можете зробити на практиці

Ось кілька практичних кроків, які допоможуть перестати переслідувати баланс і почати свідомо зосереджуватися на важливому.

1. Назвіть свої «тарілки» й чесно визначте, скільки їх у вас

Запишіть усе, що змагається за вашу увагу. Потім подивіться на цей список і запитайте себе: що з цього справді є необхідним?

Президент Даллін Х. Оукс навчав:

«Кількість хороших справ, які ми можемо робити, значно перевищує час, доступний для їх виконання. Нам доводиться відмовлятися від деяких хороших справ, щоб обрати інші — кращі або найкращі». (Генеральна конференція, жовтень 2007 року)

Не кожен пункт у вашому списку заслуговує на окрему «тарілку».

2. Де б ви не перебували, будьте там повністю

Коли ви з дітьми, відкладіть телефон. Коли ви на роботі, працюйте. Коли відпочиваєте, справді відпочивайте.

Повна присутність — це не розкіш. Це єдиний спосіб зробити щось по-справжньому значуще.

3. Дозвольте собі відкласти деякі «тарілки»

Тимчасово залишити щось без уваги — не завжди погано. Деякі «тарілки» зараз узагалі не потрібно розкручувати. Деякі справи можуть зачекати.

Рішення не робити чогось — це не поразка. Це зосередженість.

4. Спочатку спрощуйте, а вже потім оптимізуйте

Сестра Патриція Т. Голланд одного разу сказала:

«Озираючись на своє життя, я розумію: якби я могла прожити якусь його частину знову, то одну річ зробила б інакше — зовсім інакше. Я б усе спростила! Мені здається, що все стає кращим, коли його спрощують».
(Всесвітній духовний вечір для молодих дорослих, січень 2023 року)

Перш ніж намагатися вмістити у своє життя ще більше, запитайте себе, чи не можете ви робити менше, але краще.

5. Регулярно повертайтеся до найважливішого

Баланс — це не місце призначення, якого одного дня можна досягти. Це ритм, до якого потрібно постійно повертатися.

Щотижня перевіряйте стан своїх найважливіших пріоритетів. Які «тарілки» починають сповільнюватися? Які з них потребують вашої уваги саме цього тижня?

Чого варто шукати замість балансу

Щира правда полягає в тому, що більшість із нас насправді прагне не балансу. Ми прагнемо спокою.

Ми хочемо перестати відчувати провину через те, чого не робимо. Ми хочемо відчувати, що нас достатньо.

І цей спокій не приходить від того, що ми робимо більше. Він приходить тоді, коли ми робимо правильні речі у правильні моменти — з повною присутністю та чітким наміром.

Як сказав старійшина М. Рассел Баллард:

«Саме в цій простоті ви знайдете… мир, радість і щастя». (Генеральна конференція, квітень 2019 року)

Ви — одна людина. І цього достатньо.

Зосередьтеся на тому, що є найважливішим просто зараз, і довіртеся тому, що решта може зачекати.

Схожі матеріали

• Чи є амбітність чимось поганим?
• 10 порад для щасливого шлюбу

The post Як знайти баланс у житті? І чому ви весь цей час думали про нього неправильно appeared first on MoreFaith.org.ua.

Очевидно, сім’я  старійшини Девіда А. Беднара не надто відрізнялася від моєї. У  недавньому інтерв’ю  він згадує випадок, який стався, коли його сини були маленькими. Одного з них попросили промовити сімейну молитву, але він не захотів знімати свій футбольний шолом.

«Цей подарунок був найкращим з усього, що він коли-небудь отримував, — пояснює старійшина Беднар. — Він навіть їв у ньому».

Замість того, щоб розпочати молитву, син старійшини Беднара почав вигукувати  футбольні заклики.

«Це була одна з найсмішніших речей, які коли-небудь траплялися в нашій сім’ї, — каже старійшина Беднар. — Ми всі просто сміялися до нестями».

Апостол пояснює, що після того, як вони досміялися, він і його дружина заохотили синів заспокоїтися, щоб вони могли разом провести змістовну молитву.

Що справді змінює ситуацію

Старійшина Беднар розуміє, що багато батьків мають певне бачення того, як повинні виглядати сімейна молитва та вивчення Писань.

«Вони хочуть провести обговорення за програмою  «За Мною йдіть»  або якийсь урок, — каже він. — І вони хочуть, щоб усе було формалізовано, і хочуть, щоб це було… так, як, на вашу думку, це має бути. Я не пам’ятаю, щоб у нас коли-небудь було щось подібне».

Старійшина Беднар запевняє батьків, що їхні  недосконалі зусилля  у навчанні своїх дітей євангелії мають значення, навіть якщо так не здається.

«Я абсолютно переконаний, що жодний прекрасний окремий урок, жодне спільне читання і вивчення Писань, жодна сімейна молитва не змінять ситуацію так сильно, як постійність. Саме це має вирішальне значення».

Дивіться  уривок з інтерв’ю  зі старійшиною Беднаром.

Джерело: ldsliving.com

The post Маєте труднощі із сімейним вивченням Писань? Ось що, за словами старійшини Беднара, має довготривалий вплив appeared first on MoreFaith.org.ua.

Ми можемо мати велике бажання бути успішними у своїй кар’єрі та в особистому виборі, наприклад, у стосунках і сім’ї. Амбітність може бути чеснотою, якщо її правильно плекати.

Приклад Авраама

Бог сказав Авраамові:

«І Я зроблю тебе великим народом, і благословлю тебе, і звеличу ймення твоє». (Буття 12:2)

Авраам описаний у Біблії як видатний чоловік віри (Євреїв 11:8, 17). Бог не спонукав його бути амбітним, обіцяючи зробити його великим народом і звеличити його ім’я. Бог проголошував Свій намір благословити людство через Авраама — мету, яка виходила далеко за межі простих людських амбіцій (Галатів 3:14).

У своїй відданості Богові Авраам залишив очевидно процвітаючий і комфортний спосіб життя в Урі (Буття 11:31). Пізніше, заради миру, Авраам добровільно вирішив не використовувати свою владу та авторитет, запропонувавши своєму племіннику Лоту найкращу частину землі для проживання (Буття 13:8-9).

Ніщо в біблійній розповіді не вказує на те, що Авраам був амбітною людиною. Навпаки, саме його віра, послух і смиренність зробили його приємним Богові як справжнього «друга» (Ісаї 41:8).

Амбітність також визначається як сильне бажання соціального становища, слави чи влади. У давні часи цар Соломон мав суспільне становище, славу і владу, на додачу до величезних багатств (Екклезіаст 2:3-9).

Цікаво, однак, що спочатку він не виявляв інтенсивного бажання до цих речей. Коли Соломон успадкував царство, Бог запропонував йому можливість просити про все, що він забажає. Смиренно Соломон попросив про слухняне серце та необхідну розважливість, щоб керувати обраним Божим народом (1 Царів 3:5-9).

Потенціал із метою

Пізніше, описавши, наскільки великими були його багатство та влада, Соломон проголосив, що «все це — марнота та ловлення вітру, і немає в тому ніякої користи під сонцем» (Екклезіаст 2:11).

Чи сказав Соломон щось про використання людьми свого повного потенціалу? Певним чином, так. Розглянувши свій багатий життєвий досвід, він дійшов висновку:

«Підсумок усього почутого: бійся Бога й чини Його заповіді, бо в цьому вся людина». (Екклезіаст 12:13)

Люди використовують свій повний потенціал не через здобуття соціального статусу, багатства, слави чи влади, а через виконання Божої волі. Різниця між правильною та неправильною амбітністю полягає в нашій меті та мотивації — чи це для Божої слави, чи для нашої власної.

Правда й те, що немає нічого поганого в збалансованому почутті любові до себе. Також не є помилкою мати велике бажання досягати своїх цілей.

Наполеглива праця та скромність

Біблія наказує нам любити ближнього свого, як самих себе (Матвія 22:39). Бажати комфорту та щастя — це природно. Але Святе Письмо також заохочує до наполегливої праці, смиренності та скромності (Приповісті 15:33; Екклезіаст 3:13; Михея 6:8).

Тих, хто чесний, заслуговує на довіру і наполегливо працює, зазвичай помічають, вони знаходять хорошу роботу і здобувають повагу. Безсумнівно, краще йти цим шляхом, ніж маніпулювати іншими задля особистої вигоди чи змагатися за посаду.

Ісус застерігав Своїх слухачів від того, щоб обирати найпочесніше місце на весільному бенкеті. Він радив їм обирати найнижче місце і залишати за господарем право пересадити їх. Чітко пояснюючи цей принцип, Ісус сказав:

«Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, а хто понижується, той піднесеться». (Луки 14:7-11)

Біблія вказує на те, що амбітність і гординя пов’язані з людською недосконалістю (Якова 4:5-6). Одного разу апостол Іван виявив амбітність. Його бажання посісти визначне місце було настільки сильним, що він разом із братом самовпевнено попросив Ісуса про надзвичайно важливу посаду в Царстві (Марка 10:37).

Пізніше Іван змінив своє ставлення. Фактично, у своєму третьому листі він використав суворі слова, щоб засудити Діотрефа, який, за його словами, «любить бути першим» (3 Івана 9-10).

Служіння Богу, а не собі

Сьогодні християни серйозно ставляться до слів Ісуса про смиренність, наслідуючи приклад літнього апостола Івана, який навчився уникати схильності до амбітності. Проте, дивлячись на речі реально, необхідно сказати, що самі по собі таланти, здібності, добрі справи та наполеглива праця не гарантують визнання.

Ці якості іноді винагороджуються людьми, а іноді — ні (Приповісті 22:29; Екклезіаст 10:7). У певних випадках менш кваліфіковані люди можуть посідати владні посади, тоді як більш здібні особи не отримують жодного визнання. У цьому недосконалому світі ті, хто здобуває посаду чи владу, не обов’язково є найкваліфікованішими.

Для справжніх християн питання амбітності не становить етичної дилеми. Їхня навчена за Біблією совість допомагає їм уникати нестримних амбіцій. Вони просто прагнуть робити все можливе в будь-якій ситуації на славу Божу і залишають результат у Його руках (1 Коринтян 10:31).

Християни намагаються використовувати весь свій потенціал, щоб боятися Бога і дотримуватися Його заповідей, бо пам’ятають написане:

«Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться». (Матвія 6:33)

The post Чи є амбітність чимось поганим? appeared first on MoreFaith.org.ua.

Хоча це може здаватися нешкідливим, подібні судження можуть обмежувати нашу здатність любити й служити іншим, а також викривляти те, як ми сприймаємо людей навколо. У «Євангельській бібліотеці» ми читаємо наступне про осуд інших:

«Судження — це важливе використання нашої свободи вибору, яке потребує великої обережності, особливо коли ми судимо інших людей. Усі наші судження мають керуватися праведними стандартами. Тільки Бог, Який знає серце кожної людини, може виносити остаточне судження про особистість».

Заповідь Христа «не судіть» — це запрошення розвивати емпатію, доброту та розуміння. У цій статті ми розглянемо, як уникнути неправедних суджень і виплекати лагідне, милосердне та смиренне серце.

Що означає «судити менше»?

Судження, як воно описане в Писаннях, часто стосується акту оцінювання, критики або наклеювання ярликів на інших. Ісус навчав нас важливості уникати суворих і поспішних висновків. У Матвія 7:1–2 Спаситель попередив, що Бог судитиме нас так само, як ми судимо інших:

«Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судите, таким будуть судити і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряють і вам».

У Книзі Мормона ми знаходимо схожий вірш. У Мороній 7:18 читаємо:

«А тепер, брати мої, бачачи, що ви знаєте світло, за допомогою якого ви можете судити, а це світло є світлом Христа, глядіть, щоб ви не судили неправедно; бо тим самим судом, яким ви судите, вас також буде засуджено».

Існують щоденні дрібниці, які допомагають нам діяти мудро в моменти, коли першим поривом є бажання засудити.

Чого не варто робити

• Уникайте наклеювання ярликів – ярлики обмежують нашу здатність бачити в людях дітей Бога.
• Не судіть за зовнішністю – уникайте суджень на основі вигляду, одягу чи фінансового стану. Люди — це набагато більше, ніж те, що здається на перший погляд.
• Тримайтеся подалі від пліток – ми не знаємо, що спонукає людину робити певний вибір або йти певним шляхом. Уникайте коментарів чи припущень про чиєсь життя чи рішення.
• Уникайте порівнянь – припиніть порівнювати успіхи чи невдачі інших зі своїми власними. У кожної людини свій унікальний шлях, і Божий розклад ідеальний для індивідуальних потреб кожного з Його дітей.
• Не недооцінюйте інших – уникайте суджень, які відкидають потенціал або добрі наміри іншої людини. Ми не можемо знати їхніх думок. Тільки Небесний Батько досконало знає серце людини.

Що робити, аби менше судити й більше любити

• Практикуйте емпатію – намагайтеся зрозуміти погляди та обставини інших людей.
• Пам’ятайте про власну недосконалість – визнання власних слабкостей і обмежень допомагає нам бути співчутливішими до інших.
• Моліться про розуміння – просіть Бога допомогти вам бачити інших так, як бачить їх Він.
• Зосереджуйтеся на доброму – шукайте в людях позитивні риси замість їхніх недоліків.
• Проявляйте Христову любов – ставтеся до всіх із добротою, співчуттям і повагою, незалежно від розбіжностей.
• Практикуйте прощення – будьте готові прощати помилки та недоліки іншим. Пам’ятайте, що помиляються всі, і Бог закликає нас прощати так само, як Він прощає нам.
• Виховуйте в собі смирення – прагніть бути смиренними й визнайте, що у вас немає всіх відповідей про життя інших людей. Смирення допомагає нам утримуватися від осуду й дозволяє любити ближнього.

«Хіба ми всі не жебраки?»       

Прагнучи менше судити, ми наслідуємо вчення Христа й відкриваємо себе для дружби та можливостей служити. Сестра Рейна Абурто навчала:

«Коли справа доходить до зцілення, хіба ми всі не потребуємо Його відчайдушно? „Хіба ми всі не жебраки?“ Давайте слідувати шляхом Спасителя і збільшувати наше співчуття, зменшувати схильність судити й переставати бути інспекторами духовності інших. Слухати з любов’ю — це один із найбільших дарунків, які ми можемо запропонувати. Ми можемо допомогти розвіяти важкі хмари, що душать наших близьких і друзів, аби через нашу любов вони знову змогли відчути Святого Духа і сприйняти світло, що виходить від Ісуса Христа».

Нехай же ми прагнемо бачити інших очима Спасителя, пам’ятаючи, що всі ми — діти люблячого Небесного Батька, Який завжди готовий прощати та благословляти нас.

The post Як мені припинити судити інших? appeared first on MoreFaith.org.ua.

«Відкладіть гординю».

Щоб стати менш гордовитим, потрібно мати смирення, визнавати власні обмеження та прагнути духу навчання й підкорення волі Бога. З християнської перспективи смирення є основоположною чеснотою для кожного, хто бажає жити життям, що відповідає вченням Ісуса Христа.

Що таке гординя?

У Писаннях гординя описується як стан серця, який відвертає людину від Бога. У Приповістях 16:18 ми читаємо:

«Перед загибеллю йде гординя, а перед падінням — пихатість».

У Книзі Мормона гординя також розглядається як причина знищення давніх цивілізацій. Алма, пророк Книги Мормона, наставляє народ «скинути з себе гординю» (Алма 5:28), зазначаючи, що таке ставлення заважає істинному покаянню та підкоренню Богу.

Гординя закриває серце для співчуття, обмежує вдячність і заохочує дух суперництва замість співпраці. Старійшина Девід А. Беднар навчав, наскільки руйнівною може бути гординя і як важливо бути пильними, щоб не потрапити в цю пастку. Він сказав:

«Дозволяючи гордині увійти в наше серце, ми можемо почати глузувати з того, що є священним; зневіритися в дусі пророцтва та одкровення; топтати ногами заповіді Бога; заперечувати слово Боже; виганяти, висміювати та ганьбити пророків; забувати Господа нашого Бога і „не бажати, щоб Господь наш Бог, Який створив нас, правив і царював над нами“».

Щоб відійти від гордині, уникайте цих проявів

Щоб розвинути смиренне серце, важливо виявити в собі ставлення та поведінку, які живлять гординю. У своїй промові старійшина Беднар поділився наступним:

«Дозвольте мені припустити: якщо ви або я віримо, що ми достатньо сильні та непохитні, щоб уникнути зухвалості гордині, тоді, можливо, ми вже страждаємо від цієї смертельної духовної хвороби. Простіше кажучи, якщо ви або я не віримо, що можемо бути уражені гординею, тоді ми вразливі й перебуваємо в духовній небезпеці».

Щоб допомогти собі уникнути цієї духовної небезпеки, зверніть увагу на такі прояви у собі:

• Уникайте постійних порівнянь. Порівняння себе з іншими — незалежно від того, чи прагнете ви зверхності, чи почуваєтеся гіршими — сприяє мисленню конкуренції, а не зростання.
• Не шукайте визнання; дозвольте йому статися природно. Коли наша увага зосереджена на зовнішньому визнанні та схваленні, ми стаємо вразливішими до гордині.
• Уникайте осуду інших. Гординя часто проявляється в судженнях, що змушують нас забувати, що кожен стикається зі своїми власними труднощами.
• Опирайтеся потребі завжди бути правим. Потреба постійно доводити свою правоту та власну думку може витіснити смирення й звільнити місце для гордині.
• Відпустіть прив’язаність до влади та авторитету. Бажання влади може призвести до гордовитої поведінки, яка послаблює дух християнського смирення та служіння. Ми не завжди будемо на керівних посадах, і це нормально.

Практикуйте це щире ставлення

Перетворення гордині на смирення потребує практики та відданості. Для когось це може бути повільнішим або важчим процесом, але старійшина Беднар обіцяв нам:

«Якщо ви або я віримо, що можемо бути уражені гординею, тоді ми будемо постійно робити малі й прості речі, які захистять і допоможуть нам стати „як дитина: покірними, лагідними, смиренними, терплячими, повними любові, готовими підкоритися всьому, що Господь вважає за належне накласти на нас“. „Благословенні ті, хто упокорюються без примусу до смирення“».

Ось декілька порад, що допоможуть виплекати смиренне серце:

• Культивуйте дух вдячності. Вдячність — найкращі ліки проти гордині. Коли ми вдячні, ми визнаємо, що всі благословення походять від Бога, а не від наших власних заслуг.
• Практикуйте довіру Богу. Довіряючи Богу, ми визнаємо, що залежимо від Нього і що Він скеровує наш шлях. Таким чином ми звільняємо місце в нашому житті для Його благословень.
• Служіть іншим із любов’ю. Християнське служіння вчить нас ставити себе на місце інших. Коли ми служимо, ми розвиваємо емпатію і проганяємо гординю.
• Приймайте зауваження зі смиренням. Отримання зворотного зв’язку та виправлення — це можливість вчитися й зростати, що необхідно для кожного, хто бажає йти за Христом. Часто ці виправлення робить Сам Небесний Батько, і нам треба бути уважними, щоб прийняти їх.
• Медитуйте та моліться щодня. Молитва та роздуми дозволяють нашим серцям бути більш відкритими та сприйнятливими до Божих вказівок і вчень. Немає кращого способу проявити смирення, ніж шукати Божого керівництва замість того, щоб діяти лише на власний розсуд.

Наша духовна спадщина

Гординя може стати перешкодою на нашому шляху назад до небесної домівки. Але завдяки зусиллям і практиці можливо виплекати життя, сповнене смирення та служіння Богу та людям.

Писання скеровують нас, і, дотримуючись цих принципів, ми наближаємося до прикладу Ісуса Христа, Який втілив смирення повною мірою. Окрім заклику відмовитися від гордині, старійшина Ухтдорф також нагадав нам:

«Гординя може бути дуже поширеною людською слабкістю. Але вона не є частиною нашої духовної спадщини і їй немає місця серед святих Божих».

The post Як стати менш гордовитим? appeared first on MoreFaith.org.ua.

1. Зосередження на благословеннях допомагає побачити руку Господа

Роздуми про ваші благословення є вирішальним кроком до того, щоб запросити Його Духа у ваше життя. Це також може допомогти вам згадати минулий духовний досвід і налаштувати вас на розпізнавання божественного керівництва в майбутньому.

Як зазначає старійшина Ренлунд: «Вдячність часто є передумовою для того, щоб відчувати Духа в нашому житті та бачити руку Господа кожного дня».

Навіть якщо вам важко одразу розпізнати свої благословення, ви можете здивуватися, усвідомивши, «що зробив Господь» у вашому житті, коли приділите кілька хвилин роздумам.

Щоб краще розпізнавати руку Господа у своєму щоденному житті, спробуйте:

• Зробити запис у щоденнику про духовний досвід.
• Написати список хороших подій, що сталися останнім часом.
• Прочитати своє патріарше благословення.
• Провести кілька хвилин на вулиці, милуючись Божими творіннями.
• Вивчити ланцюжок уривків з Писань про вдячність.

2. Висловлення подяки сприяє духовному зв’язку

Ще одна практика, яка запрошує Духа у ваше життя — це висловлення вдячності, особливо через молитву.

Подяка Богові за наші благословення розвиває смирення, усвідомленість і духовну сприйнятливість. Старійшина Ренлунд навчає: «У наших молитвах, коли ми висловлюємо свою вдячність Богу, ми краще здатні розпізнавати Його милість. Вдячність, а не вимогливість, відкриває наші серця і розум для натхнення і є ключем до пошуку Духа».

Ми також можемо відчувати більше плодів Духа, висловлюючи вдячність людям, які нас оточують. І коли ми усно висловлюємо вдячність, ми можемо надихати інших, допомагаючи їм розпізнати свої духовні дари та божественну цінність.

Щоб запросити Духа через слова вдячності, спробуйте:

• Промовити особисту молитву, зосереджену виключно на подяці Богові.
• Знайти час для особливої сімейної молитви подяки.
• Надіслати листа з подякою члену приходу або близькій людині.
• Зателефонувати другу (телефоном або по відеозв’язку), щоб висловити вдячність.
• Висловити визнання члену сім’ї за конкретні речі, якими він благословляє ваше життя.

Джерело: ldsliving.com

The post Чому вдячність може відкрити ваше серце для отримання одкровення appeared first on MoreFaith.org.ua.

Камілла Фронк Олсон стикалася з цим питанням у дуже реальний спосіб протягом усього свого життя. Почесний професор писань охоче визнає, що її життя виглядає «зовсім інакше», ніж вона собі уявляла. Але покладаючи свою віру на Бога, вона вірить, що Він проклав для неї шлях, який є прекраснішим, ніж вона могла сподіватися.

У недавньому епізоді подкасту Magnify Камілла поділилася уривком з писань, який запевнив її в Божій любові під час несподіваного життєвого повороту.

Заспокоєння з Учення і Завітів

Камілла розповідає, що невдовзі після служіння на місії в молодості її найняли викладати в семінарії. Вона очікувала, що в цьому віці вже буде заміжня і почне будувати сім’ю, тож ця нова роль відчувалася інакше, ніж те місце, де, на її думку, вона мала б бути в житті.

Протягом одного з перших років викладання вона отримала несподіваний телефонний дзвінок від директора Інституту релігії в Університеті штату Юта. Під час розмови він поділився віршем з Учення і Завітів про отримання відповідей на молитву:

«Щоразу, як ти запитував, ти отримував повчання від мого Духа. Якби це було не так, ти не прийшов би до того місця, де ти є тепер». (Учення і Завіти 6:14)

«Я точно пам’ятаю, де я була, що відчувала коли почула цей вірш, і це було відповіддю для мене», — ділиться Камілла. Цей уривок допоміг їй усвідомити, що її робота вчителем семінарії була не відхиленням від курсу, а саме тим місцем, куди привів її Господь.

Оскільки вона шукала «повчання від Його Духа», вона відчула запевнення, що Він продовжуватиме вести її в майбутніх рішеннях і життєвому досвіді.

«Це одне з найбільших випробувань, які дає нам Бог», — пояснює Камілла. «Усвідомити, що Він з нами — це озирнутися назад… і побачити, кого Він поставив на нашому шляху і коли. І коли все здавалося найтемнішим і найбільш невизначеним, ми ще більше спиралися на Нього, тому що більше нікому було нам допомогти. І в такі моменти пробивається той маленький струмочок світла, той промінь, який каже: “Гаразд, ще один крок”».

Благословення погляду в минуле

Камілла вийшла заміж, коли їй було під 50, що принесло благословення у вигляді двох дітей та чотирьох онуків. Вона визнає: хоча очікування цього відкладеного бажання не було тим, чого вона хотіла спочатку, тепер вона може озирнутися назад і побачити, як рука Господа була в кожному кроці. Вона вірить, що завдяки Його розкладу і досконалому плану Він привів її до безцінних освітніх і професійних можливостей, які їй потрібно було пережити для власного духовного розвитку.

«Мені доводилося постійно повертатися і казати: “Це той шлях, який я маю зараз”», — каже вона. «Це врівноважувалося баченням інших можливостей, тим, чого я навчилася завдяки їм, і тим, як вони відкривали для мене нові горизонти. І, озираючись назад, я зрозуміла, що не шкодую про жодну з них… Здатність озирнутися на пройдений шлях — це одне з найбільших благословень».

Джерело: ldsliving.com

The post Один з найкращих віршів для моментів, коли життя йде не за планом appeared first on MoreFaith.org.ua.