У певний момент більшість із нас дивилися в небо або на власні долоні й тихо запитували себе: «Навіщо я тут?»

Можливо, це питання виникло у складний період. Можливо, посеред звичайного вівторка, коли все здавалося буденним і водночас дивно порожнім. Можливо, після втрати, важливої події або однієї з тих тихих ночей, коли життєвий шум нарешті стихає і на поверхню піднімається щось глибше.

Це одне з найдавніших питань в історії людства — і водночас одне з найбільш особистих. Не існує єдиної відповіді, яка ідеально підійшла б кожному. Проте є кілька ідей, над якими варто замислитися. Почнімо з найближчої та найзрозумілішої.

Яке моє особисте призначення в житті?

Перш ніж говорити про духовні речі, почнімо саме звідси, адже більшість людей розпочинає свої пошуки саме з цього питання.

У найбільш особистому сенсі ваше призначення пов’язане з тим, ким ви є: із вашими цінностями, здібностями, стосунками та унікальним способом взаємодії зі світом.

Подумайте про людей, які найбільше вплинули на ваше життя. Найімовірніше, вони не робили нічого надзвичайного за мірками світу. Вони просто постійно були поруч. Слухали, коли це було особливо потрібно. Використовували те, що мали, — творчість, почуття гумору, співчуття, уміння чи терпіння, — щоб залишити після себе світ хоча б трохи кращим.

Це і є призначення.

І для нього не потрібна драматична життєва історія чи грандіозна місія. Потрібно лише звернути увагу на те, до чого вас природно тягне, що наповнює вас енергією і що допомагає відчувати себе по-справжньому живими, а потім ділитися цим із людьми навколо.

Призначення також тісно пов’язане з нашим внеском у життя інших. Людина не створена для ізоляції. Ми розквітаємо, коли відчуваємо себе корисними, коли розуміємо, що наша присутність важлива для когось, і бачимо, як наслідки наших вчинків поширюються далі.

Психологічні дослідження неодноразово показують, що люди, які відчувають зв’язок із чимось більшим за них самих — спільнотою, важливою справою чи сім’єю, — повідомляють про значно сильніше відчуття сенсу та добробуту.

Тож одна чесна відповідь на запитання «Яке моє призначення?» може звучати так: пізнати себе, розвивати отримані здібності й використовувати їх для служіння іншим.

І це зовсім не дрібниця. Насправді це майже все.

Чи існує щось більше? Духовний погляд на мету життя

Можливо, особиста відповідь відгукується у вашому серці, але ви все одно відчуваєте, що чогось бракує. Чогось глибшого, до чого поверхове пояснення не може повністю дістатися.

Ви не самотні в цьому відчутті.

З духовного погляду члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів вірять, що наше існування значно більше за те, що ми можемо побачити протягом земного життя. Набагато більше.

Усе починається з такого переконання: ви існували ще до народження в цьому світі. Не як задум чи надія, а як дух — дитина Небесного Батька, Який знав вас, любив вас і створив задовго до вашого першого подиху на землі.

У Біблії є натяки на це. В Екклезіяста 12:7 сказано, що дух повернеться до Бога, Який дав його. Слово «повернеться» має значення: неможливо повернутися туди, де ніколи не був.

А в Єремії 1:5 Бог говорить пророкові:

«Перш ніж Я сформував тебе в утробі, Я знав тебе».

Йдеться не про поверхове знання. Це знання Батька, Який спостерігав за вашим розвитком задовго до початку земного життя.

Навіщо я прийшов на Землю?

Якщо ми жили з Богом до земного життя, навіщо було залишати Його? Навіщо взагалі приходити сюди?

Подумайте про це так: діти з часом залишають батьківський дім не тому, що батьки стали любити їх менше, а тому, що дорослішання потребує кроку в невідоме.

Найважливіших уроків, які формують нас, неможливо навчитися в умовах цілковитої безпеки. Для цього потрібні досвід, справжній вибір і, так, труднощі.

Ми прийшли на Землю, щоб зростати, отримати фізичне тіло, розвивати віру й дізнаватися, ким ми є, коли життя стає непростим. Як сказано в одному з уривків Книги Мормона, це життя є часом, коли людина має підготуватися до зустрічі з Богом:

«Це життя є часом для людей підготуватися до зустрічі з Богом»
(Алма 34:32).

Але ми не прийшли сюди без допомоги.

Бог послав Спасителя — Ісуса Христа, щоб Він поніс те, чого ми не могли понести самостійно. Його життя, учення і жертва дають нам можливість зростати, отримувати прощення і зрештою повернутися в Божу присутність.

Як сказав Сам Христос:

«Я — дорога, і правда, і життя»
(Іван 14:6).

Чи маю я особливе духовне призначення, чи лише спільну для всіх мету?

Насправді — і те, й інше.

У широкому розумінні всі ми перебуваємо тут, щоб зростати, любити й повернутися до Бога кращими, ніж були до початку земного життя.

Але водночас існує і щось більш особисте.

Писання навчають, що ще до приходу на Землю деякі душі були вибрані й підготовлені до певних ролей. Авраам дізнався про себе:

«Ти був обраний до того, як народився» Авраам 3:23.

Це переконання стосується кожної людини.

Кожен прийшов на Землю з дарами й унікальною здатністю благословляти життя інших. В Ученні і Завітах, розділ 46, сказано, що кожній людині дано духовні дари не лише заради неї самої, а й для служіння та підтримки людей навколо.

Те особисте призначення, про яке йшлося в першій частині, може бути глибшим, ніж ви думали.

Ваша творчість, співчуття, здатність допомагати людям відчувати, що їх бачать і цінують, — усе це не випадковість. Це те, що ви принесли із собою.

Чи мають страждання своє призначення?

Саме це питання змушує багатьох зупинитися. І воно заслуговує на справжню відповідь, а не на акуратну й надто просту фразу.

Страждання не є доказом того, що життя не має сенсу. У багатьох випадках саме вони спонукають нас до такого зростання, якого ніщо інше не могло б викликати.

Люди, які пережили найважчі втрати, нерідко говорять про ясність, співчуття і внутрішню глибину, яких рідко мають ті, кому не доводилося страждати.

Віра полягає не в тому, що Бог спричиняє наш біль. Вона полягає в тому, що Він проходить крізь нього разом із нами і що жоден пережитий нами досвід не буде змарнований.

Ісус Христос не уникав страждань. Він увійшов у них повністю.

І завдяки цьому Він розуміє те, що ви несете, не лише теоретично, а особисто.

Чи існує життя після смерті?

Так. І саме тут ця історія стає особливо сповненою надії.

Земне життя — не кінець. Стосунки, які ми будуємо тут, людина, якою стаємо, і любов, яку розвиваємо, — усе це не зникає безслідно.

Члени Церкви Ісуса Христа вірять, що одного дня ми повернемося в Божу присутність, несучи із собою все, чого навчилися, і все, ким стали.

Пророк Джозеф Сміт навчав:

«Щастя є метою і задумом нашого існування; і воно стане його завершенням, якщо ми йтимемо шляхом, який веде до нього».

Цей шлях не означає ідеальних життєвих обставин. Це спосіб жити з вірою, чесністю і любов’ю, які створюють щось справжнє й вічне.

Що мені робити з усім цим?

Вам не потрібно знайти всі відповіді вже сьогодні.

Але якщо щось із прочитаного відгукнулося у вашому серці, якщо ви хоча б ледь помітно відчували, що у вашому житті є більше, ніж ви можете побачити, — за цим відчуттям варто піти.

Почніть із простого: звертайте увагу на те, що вас зворушує, до чого вас тягне і які зміни ви природно прагнете принести у світ.

Так може промовляти ваше особисте призначення.

І якщо ви відкриті до цього — помоліться.

Не обов’язково складати формальну чи заздалегідь підготовлену молитву. Просто щиро поговоріть із Богом, Який уже знає ваше ім’я.

Запитайте, чи Він справді поруч. Запитайте, чи все це правда. А потім будьте готові слухати.

Можливо, відповіді не прийдуть одразу.

Але вони приходять.